Свобода волі в сучасному науковому вимірі

у своїх діях або рішеннях, чи вони визначені наперед, детерміновані (сумісність проти несумісності).
Свобода волі – здатність самостійно визначати свої вчинки, діяти на підставі власного рішення.

Наприклад, у вотчині релігії, свобода волі може означати те, що всемогутня божа сутність не нав'язує свого впливу на вибір і волю особи.
В етиці, свобода волі може означати те, що особа несе моральну відповідальність за свої дії.
Питання про свободу волі завжди залишалося в центрі уваги людства.

і світу, виділяються різні філософські підходи до її розгляду. Серед них – концепції об'єктивного детермінізму, фаталізму, індетермінізму і волюнтаризму, екзистенціалізму.

фраза «свобода волі» має будь-який сенс (порівняйте з теологічним нонкогнітивізмом, подібною позицією щодо існування Бога). Він також притримувався думки, що питання про справедливість детермінізму неважливе. Локк вірив, що визначальна риса волевої поведінки в тому, що особа може відкласти прийняття рішення доти, доки не зможе обміркувати наслідки вибору: «воля, насправді, не означає нічого іншого, як здатність чи можливість надати перевагу чи вибрати»

Аналогічно, Девід Г'юм висловив думку, що вся дискусія щодо свободи волі — не більше ніж питання «слововжитку». На його думку, також, її можна пояснити «неправдивим відчуттям або уявними переживаннями», якими пояснюється значна частина наших дій. Розміркувавши, ми усвідомлюємо, що ці дії були необхідними й наперед визначеними з самого початку

словами:
A priori кожен вірить, що він абсолютно вільний, навіть у своїх особистих діях, і думає, що в будь-який момент може почати жити по іншому… Але a posteriori, з досвідом, він на свій подив відкриває для себе, що невільний, що ним керує необхідність, що, незважаючи на всю свою рішимість і роздуми про своє життя, його поведінка не змінилася, і, що з початку до кінця життя, він мусить носити в собі саме той характер, який викликає його власний осуд…[12]
В книзі «Про свободу волі» Шопенгауер стверджує: «Ви можете робити, що бажаєте, але в будь-яку мить свого життя ви можете бажати тільки одну визначену річ і абсолютно нічого іншого, крім тієї речі»

Рудольф Штайнер, який працював над повним виданням праць Шопенгауера, написав книгу «Філософія волі», зосереджену на питанні про свободу волі. Штайнер виходить із виділення двох аспектів свободи: свободи думки і свободи дії.
На його думку внутрішня свобода досягається тоді, коли ми встановлюємо місток між нашими відчуттями, які відображають видимість світу, та нашими думками, які дають доступ до внутрішньої природи світу.
Зовнішня свобода досягається при наповненні наших дії моральними уявленнями.
Мета Штайнера — показати, що ці два аспекти, внутрішній та зовнішній, доповнюють один одного до цілого, й що справжня свобода досягається тільки тоді, коли вони об'єднуються.

Видатні люди про свободу волі

хибність детермінізму для вирішення проблеми неважлива. На його думку поняття свободи волі веде до безмежної регресії, а тому беззмістовне. За Стаусоном, якщо людина відповідальна за те, що робить у даній ситуації, то вона повинна нести відповідальність за те, якою є в певному ментальному відношенні. Висновок із цих розмірковувань — те, що сама свобода волі абсурдна, а не те, що вона несумісна з детермінізмом. Строусон називає свої погляду «песимізмом», але їх можна визначити також як жорсткий інкомпатибілізм.

Видатні люди про свободу волі

те, що дії тіла, включно з мозком та розумом, не цілком визначені фізичною причинністю.

вирішується так: свобода волі — це можливість людини генерувати (породжувати) свою поведінку, що регулюється свідомістю.
Ця можливість може реалізуватися двома способами:
1) відповідно до законів фізичної, біологічної та соціальної природи;
2) всупереч цим законам.
Відповідно до цього свобода волі є двох видів (дуалізм свободи волі):
1) свобода волі, упорядкованої законами природи;
2) свобода волі, не упорядкованої законами природи, тобто свобода сваволі.
Поняття свободи в цьому контексті інтерпретується наступним чином: свобода — це можливість своєю власною волею генерувати (породжувати) поведінку, що регулюється свідомістю.
Якщо у соціальній поведінці людини ця можливість реалізується відповідно до законів соціальної природи, то має місце справжня свобода людини, якщо ж вона реалізується всупереч законам соціальної природи, то має місце псевдосвобода (наприклад, у вигляді кримінальної свободи, що проявляється при вчиненні злочину).

в соціальних науках, згідно з якою лібералізм є двох видів:
1) ідеологія, яка обгрунтовує нічим не упорядковану свободу, тобто сваволю в соціальній поведінці людей (так званий «безкультурний» лібералізм);
2) ідеологія, яка обгрунтовує свободу, упорядковану законами соціальної природи, тобто справжню свободу (так званий «культурний» лібералізм).
Для вирішення проблеми свободи волі Костенко сформулював так зване «основне питання свободи волі»: «Яка роль волі і свідомості людини у світі, що існує за законами природи?».

Наукові концепції свободи волі

«Воля і свідомість людини — це засоби пристосування людини до законів природи!». Виходячи з цього, О. М. Костенко і пропонує вирішувати проблему свободи волі і детермінізму.

О.М. Костенко

психології, на відміну від філософії, ще лишається недостатньо визначеним.
Основна складність психологічного аналізу поняття свободи волі полягає в тому, що не визначене її місце і статус серед інших категорій психології.

Під свободою волі розуміється, повна або часткова незалежність людських волевиявлень від умов, в яких вони виникають. Виходячи з даних визначень, свобода не стільки протилежна необхідності, скільки виступає як подія або випадок, що не відноситься до явищ, описуваних у її термінах.

Д.О.Леонтьєв окреслює певне поле його значень. Він розглядає свободу волі як характеристику більш високих рівнів активності. Поняття свободи волі автор визначає як «можливість ініціації, зміни або припинення суб’єктом своєї діяльності у будь-якій точці її протікання”.

Д.О. Леонтьєв, доктор психологии, професор

Наукове пояснення “свободи волі” сучасними психологами

Свобода волі – рівень буття людини, що характеризується можливістю «бути суб'єктом і не бути об'єктом».

В.О. Татенко, психолог, член-коеспондент НАПН України, доктор психологічних наук, професор

детермінізму, згідно з яким всі явища психічного життя людини обумовлені об'єктивними чинниками.
Автори концепції: А.Маслоу, В.Франкл, Р.Мей, К.Роджерс

причиною) і співбуттєвість (спільність з іншими людьми) як взаємозв'язані сутнісні характеристики людини. Можна сказати, що свобода волі спрямована саме на реалізацію можливості людини бути людиною, тобто обирати й розвивати в собі те, що складає її людську суть, й бути за це відповідальною.

зрілості особистості, який можна позначити як рівень розвитку суб’єктності людини, її здатності до авторської побудови своєї життєдіяльності.

фіксує інтегральну диспозиційну стратегію поведінки людини», що виявляється у схильності поводитися схожим чином в певному діапазоні ситуацій.
Близькою до цього є точка зору Л.І.Божович, яка виділяє здатність людини «поводитися незалежно від безпосередньо впливаючих на неї обставин (і навіть всупереч їм), керуючись при цьому власними … цілями» як «основну рису» особистості.
Таким чином, автономність описує стратегію поведінки, при якій людина проявляє незалежність від актуального зовнішнього впливу і будує власні дії на основі внутрішніх спонукальних чинників.

– свободою від, Д.О.Леонтьєвим – інструментальниим аспектом свободи. Тут поняття свободи об'єднує суб'єктивні і об'єктивні (зовнішні і внутрішні) складові умов функціонування особистості.
Стосовно умов розвитку дитини прикладом цього може бути демократичний стиль виховання, при якому дорослі надають їй право самостійно вирішувати ряд питань, пов'язаних з її життям, не обмежують дитину надмірним контролем, не пригнічують ініціативу.
У житті зрілої особистості це може виявлятися в такому поєднанні умов і обставин, за яких вона має в своєму розпорядженні об'єктивні ресурси, щоб вибирати і робити важливе, необхідне і бажане для себе. Але про свободу, напевне, можна говорити лише у тому випадку, коли ці зовнішні умови поєднуються і з внутрішнім станом свободи.

Характеристики умов розвитку і життєдіяльності особистості

людина на різних етапах історії боролась за неї, вона була ідеалом реформаторських рухів і революцій.
Отже, свобода волі є предметом особливої потреби людини. Це підтверджується й тим, що одне з найсуворіших покарань для людини – це позбавлення волі, яке можна розглядати і в юридичному (кримінальному) аспекті, і в педагогічному (дитину часто карають, позбавляючи свободи активності).