Загартовані долі

Донбасі в 2014 – 2015 роках.
Вибірка: «достойна людина» + усвідомлення свого завдання на війні як місії воїна-захисника.
35 з опитаних бійців пішли на фронт за власною ініціативою, решта – за визначенням самих респондентів – «добровільно по мобілізації».
24 з опитаних військовослужбовців знають, що в їх роду були постраждалі від Голодомору та сталінського терору.

кожного свій мотив, і це основа
того, що вони там стоять, усі разом,
насмерть» Степан Клімов, 17 ОТБр, 1976 р.н.

2 березня 2014 року

2 березня 2014 року

Захистити свій дім
Зберегти територіальну цілісність
«Дети… чтобы было спокойнее потом»
Захистити національну гідність
Бути господарем свого життя
Відновити справедливість
«Лучше я буду воевать…»
Бути патріотом на ділі
Захистити свій світ
Відстояти свободу

очень-очень неспокойно чув-ствовал по этому вопросу. В душе у меня все кипело… меня не Крым волновал тогда, меня волновал Донбасс – это под боком совсем»

Бабуся Віталія з села Кам’яно-Зубилівка розповідала онуку про Голодомор:
«Тогда слова этого [Голодомор] не было… Рассказывала, что ели все подряд. Варили… лободу… Якийсь хліб пекли там чи з висівок чи с опилок, не знаю. Наверное, с висівок. Говорила, что їли і кішок, і собак, і крис їли. Казала, що сусіди дітей їли…»

момент жила в г. Донецке... Она мне позвонила: «Папа, а ты знаешь, что происходит в Донецке? Под наш дом подъехал танк…» Я очень хотел прийти в Донецк, и взятыми у дочери ключами открыть квартиру, которую сам купил…»

М.Білий 17 років мешкав у Криму, 13 – у Донецьку. Його батько,
1927 р.н., пережив Голодомор:
«Сынок, знаешь почему я выжил в Бухенвальде? Я большой
разницы в моей жизни до Бухенвальда и во время Бухенвальда
не почувствовал. Городские почувствовали и стали дохнуть»

[дід] рассказывал интересные вещи, за Голодомор, за своего непос-редственно деда... Дед [прадід] сам промышлял – колодцы рыл и, мало того, он работал на мукомольне или что-то такое. Знал это дело, по край-ней мере. Он опускал… мешки с мукой в воду, хранил затопленными в колодце. Оказывается, мука, когда намокает, она становится коркой по кругу и влагу дальше не пропускает. И найти этого не смогли»

«Дети… чтобы было спокойнее потом»
Віктор Савченко, полк «Дніпро-1», 1968 р.н.:
«Себе я то, что нужно было сделать, я сделал. У меня хорошие условия проживания… Меня это устраивает. А вот дети – да… Сын у меня уже достаточно взрослый, он участвовал уже в этих событиях даже раньше меня. Когда ОДА пытались тут захватывать, он уже был со стороны украинской… Мы собирались, обсуждали эти события и с его стороны был вопрос: «А когда ты готов…?» »

у Криму… виникав дуже
неприємний прецедент, який давав можливість не стільки хапнути Крим, а й переглянути кордони. Пам’ятаєте, Жиринов- ський свого часу звернувся до урядів сусідніх країн, мовляв, давайте Україну поділимо? …Як історик я розумів реальну загрозу цього»

Репресій зазнав прадід Сергій Казаров, вірменин. Переїхав у Російську імперію 12-річним хлопцем з Північного Ірану. Прадіда звинувачували в шпигунстві на користь Ірану. Прабабуся Таїсія, 1904 р.н., із с.Макарти (зараз м.Бердянськ) пережила Голодомор

Із ними трое молодших дітей

Усього в родині було 14 дітей, вижило 9.
Найстарша – стоїть – Анна.
Сидять: ліворуч – бабуся Д.Талапова Патя (Клеопатра), праворуч – дід Коля – він був наймолодший.

р.

надо ее защищать. А если мы не будем ничего делать, то грош нам цена как нации, как народу»

П.Пєтєлін родом із с.Сурсько-Литовське. По мате-
ринській лінії походить із заможних селян. Одного
разу, почувши як Павло скаржиться на важке жит-
тя, його дід сказав: «Ти іще смаженого вовка не ба-
чив», і повів на горище, де було повно лантушків
із сухарями на «чорний день».
«В 1933 году моя семья не голодовала только из-за того, что дедушка моего дедушки был очень запасливым мужиком, и вовремя от советской власти успел укрыть определенное количество запасов, хотя приходили, проверяли... Где-то в 1933 году мои предки лишились большей части своего состояния, которое наработали сами…»

людей, за свою землю. Чтобы война не пришла ко мне, чтобы мой сын не пошел на войну. Лучше я буду воевать, потому что я это умею. Я два года проработал охранником, из них полгода – телохранителем»

Дізнався про Голодомор із розповідей бабусі Оксани Григорівни, 1919 р.н., яка жила в селі в Полтавській області. Мама бабусі була панського роду, але закохалася в бідного чоловіка. Кохання, яке зробило панянку біднячкою, врятувало її під час революції. Маючи освіту, працювала в конторі й, дізнавшись, що будуть забирати продукти, попередила рідних, щоби заховали. Вони не вірили: «Як це так – забирати?»

грамотно писати, правильно розмовляти, шити, танцювати…
Батьки сватали її за військового, але дівчина відмовилася іти за нелюба. Її обранець майстровий Гриць Король був по-королівськи вродливий, але не мав грошей на весільний костюм, тож одяг позичив у знайомих, які наступ-ного дня прийшли та на очах молодої дружини забрали свої речі. Прабабуся заплакала, розпорола свою сукню й пошила чоловікові одяг.
Прадід та прабабуся мали 9 дітей, 5 до-ньок і 4 сина, але хлопці не вижили.

Надії Федорівни з Таромського.

Бути патріотом у дії, а не на словах
Євген Луняк, 1 ОТБр, 1977 р.н.:
«Я розумів, що нашій державі треба час, щоб отямитися від раптового нападу сусіда, якого довгі роки вважали братом...
Мені соромно було б, як чоловіку, ховатися за університетську кафедру й пропагувати патріотизм лише на словах. Я вирішив продемонструвати свої принципи на ділі.
На початку березня 2014 р. я пішов до військкомату…»

познайомилися в с.Таромському, куди в 1932 р. переселився Іван Харитонович із рідного села Кишеньки на Полтавщині, де від голоду померла його сестра. Чоловік влаштувався працювати на заводі. У Голодомор померли також матір та сестра Надії Федорівни.

Петриківського району, пишалася дівочим прізвищем Науменко, бо мала козацькі корені. До «розкуркулення» мали добре господарство – 4 корови, 3 коней. Але «прийшли голодранці» з прапорами й усе забрали. У 33-му харчувалися травою, їли кору з дерев, крали колоски на колгоспних полях.
Інша бабуся Франциска, 1915 р.н., була з польського роду Осінських. У 1938 році заарештовано її чоловіка-інженера. Як дружину «ворога народу» її відправили на 10 рр. на поселення до Харківської області, не дозволивши взяти з собою дворічного сина.

Захистити український світ
Анатолій Скочко, 39 ОМПБ, 1971 р.н.:
«…На Донбасі перші «зелені чоловічки» оголошують про створення “Донєцкой республіки”. Спочатку це сприймається як якийсь жарт. Але з подальших подій стає зрозуміло, що це початок чогось, що ні в якому разі не повинно було трапитись. Це війна… »

я это вижу в несвободе взглядов …Мне важна моя свобода в социальном пространстве. Свобода высказываний, свобода мысли, свобода культуры… Я принципиально против того, что происхо-дит [війна], но коль оно заварилось, пускай уже процесс пройдет до конца. Потому что я хочу спокойно общаться с россиянами, европейцами, поляками…»

В роду В. Дубченка є козацьке коріння, російське, українське, турецьке, грузинське… Висока, блакитноока бабуся по мамі Софія Зелена походила з гетьманського роду. Вона нікому нічого не розповідала. Після приходу комуністів увесь час переховувалась. Інша бабуся, 1926 р.н., походила з помісних дворян Жаворонкових. Її дідуся-священника та батька розстріляли. В архіві КДБ знайшлася слідча справа, де фраза вироку «за контрреволюционную деятельность» написана з 4-ма помилками.

була велика, але багато рідних, у т. ч. діти, померли з голоду. Батька мами Анни, Семена Тарасовича Зелен- ського, 1929 р. н., засуджено до 10 рр. та 5 рр. заслання за створення українського патріотичного гуртка в Красноградському педагогічному училищі.
По батьковій лінії прадід Анни у 1930-х був «активістом», ходив по хатах, забирав зерно. Прийшов і до своєї хати, поставив до стінки жінку та доньку: «Розстріляю, якщо не віддасте».

Бути господарем свого життя
Анна Стецько, батальйон «Айдар», 1981 р. н.:
«Україна – мій дім, який має власників та межі, а тут сусіди прийшли й розказують як нам жити»

самодіяль-ному театрі. Період його перебування на засланні. Приблизно 1954 рік.

такого ж вигнанця

Степан Олександрович Матієнко (крайній ліворуч) був засуджений, бо працював на цукровому заводі пожежником, коли завод захопили німці під час Другої світової війни