Історія української вишивки

винятково важлива її частина – вишивка. Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. "І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала". Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю рукам і думці.
Вишивка – поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. В якому узори та зображення виконуються вручну, на різних тканинах, лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо. Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причин цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогадки і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Його розвиток триває з незапам'ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

втілено чудеса народної вигадки, фантазії,
геометризований метод зображення  краси
землі, природи, сонця, людини. Сучасна народна вишивка розвивається на
основі традиційної спадщини минулого і
досягнення художньої культури українського
народу. Її розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам. Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: У кожному із них свої традиції, своя система і творчі методи.

Північна частина області розташована у межах території, вкритої лісами і місцями заболоченої Поліської низовини, на півдні надзвичайно мальовничі долини річок Случ і Тетерів, які, прорізуючи давні кристалічні породи, створюють невимовної краси ландшафти  та вирізняють Житомирщину на тлі природного розмаїття України. Житомирщина, за твердженням науковців, вважається прабатьківщиною та колискою слов'ян. Символами Житомирського краю є жито і мир, найкращий в світі льон та пахучий хміль. Прикрасою цього краю є щирі, привітні і працьовиті люди.

оздоблення одягу, а й для оздоблення інтер’єру. Для Житомирщини характерні вишивки геометричних фігур. Ці фігури мали глибоке символічне значення. Також у вишивці, притаманній Поліссю, часто використовуються такі мотиви, як «колосок», «барвінок», «мальва», «калина», «виноград», «хміль», «дубові листочки»  тощо. Так, мотив «барвінку» є символом нев'янучого життя. У вишивці зустрічається і древній символ «дерево життя», зображуваний переважно у формі листя і гілок. Виконувались поліські вишивки на біло-сірих лляних або конопляних домотканих тканинах.  Серед найвідоміших технічних прийомів вишивання на Житомирщині: «хрестик», «гладь», «занизування», «вирізування» та інші. Однією з найпоширеніших технік вишивки на Поліссі була техніка вишивки “гладь”.

на Житомирщині. Червоний з чорним або синім кольором повністю вкривають рукав сорочки. Найпоширенішим мотивом є розетка та ритмічний повтор простого візерунка – ламаних ліній, восьмикутних зірок, ромбів та іншого.

на ній і гори, є на ній долини, Все, що є найкраще на Вкраїні милій. Є на ній і півники святкові, Є на ній і квіти малинові. Синя нитка — птиці прилітають, А червона — квіти розквітають. Листя вишиванки зеленаве, Голуб із голубкою — до пари. Щоб любов до краю розквітала, Слава України не пропала. Вишивали прабабусі руки, Щоби пам'ятали внуки і правнуки. Щоби своїм дітям в пам'ять передали, І щоб рідну землю завжди шанували. Матінко Небесна, на руках із Сином Від біди й недолі збережи Вкраїну, Від рук загребущих, лиха і напасті, Щоб як вишиванка розквітало щастя

і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.