Міжнародна система безпеки

принципів і норм міжнародного права, виключає вирішення спірних питань і розбіжностей між ними за допомогою сили або загрози.
Міжнародна безпека є також певною сферою професійної діяльності. У деяких країнах існує також університетський навчальний фах «міжнародна безпека».
(Міжнаро́дні відно́сини — система транскордонних соціальних взаємодій, суб'єктами яких є держави, міжнародні міжурядові та міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації та, за особливих умов, приватні особи.)

після підписання Вестфальського мирного договору, який закінчив Тридцятирічну війну 1618-1648 рр. Її прийнято називати системою балансу сил. Норми і правила системи балансу сил передбачали повагу територіального балансу сил і взаємні консультації у разі можливого конфлікту. Цей баланс сил було побудовано на легітимізації панівного становища великих держав та імперій. Потрібно відзначити, що він більш-менш успішно діяв до початку Першої світової війни.

постійно змінюючи союзників, не порушуючи при цьому загальну структуру союзів і характер відносин між державами.
Будь-яка претензія на гегемонію на міжнародній арені однієї з великих держав викликала негайну реакцію інших великих держав з їхніми союзниками, які об’єднувалися у коаліцію проти порушника статусу-кво.
Саме система балансу сил з її принципом рівноваги акторів міжнародних відносин спонукала до перших спроб вирішувати міжнародні спори та конфлікти шляхом введення загальновизнаних і фіксованих норм та правил гри, регулювати відносини на основі міжнародних договорів та угод. Ця система стала базисом, для формування
системи колективної безпеки.

створена після Першої світової війни. Її члени взяли на себе зобов’язання захищати один одного у разі нападу будь-якої іншої держави.
На принципах колективної безпеки діє й нинішня універсальна організація - ООН. Головною метою ООН, згідно з нормами якої будується діяльність регіональних організацій на принципі колективної безпеки, є підтримання міжнародного миру та безпеки і здійснення для цього ефективних колективних заходів.
Система колективних заходів охоплює: заборону погрози силою або її застосування у відносинах між країнами, мирне розв’язання міжнародних суперечок, засоби роззброєння, засоби забезпечення безпеки у перехідний період, засоби з використання регіональних організацій безпеки, тимчасові засоби, спрямовані на те, щоб покласти край порушенням миру, примусові засоби без застосування збройних сил та примусові засоби із застосуванням збройних сил.

Мова йде про такі організації як ОБСЄ, НАТО, ЄС та ОДКБ. Однак лише у діяльності НАТО, ОДКБ та умовно ЄС він проявляється у зобов'язаннях з колективної оборони держав-учасниць.
Можна говорити про те, що сучасна колективна безпека з оборонним компонентом (колективною обороною) є "жорсткою" (НАТО, ОДКБ), а без останнього - "м’якою" моделлю системи міжнародної безпеки (ООН, ОБСЄ). Причому, ЄС у цьому розподілі займає поки що проміжне місце. В його керівних документах немає чітко сформульованого положення про колективну оборону як, наприклад, у ст.5 Вашингтонського договору НАТО. Сьогодні ЄС знаходиться на етапі переходу від "м'якої" до "жорсткої" моделі системи колективної безпеки, тобто умовно належить до організацій колективної оборони.

системи зобов'язань, гарантій і можливостей її суб'єктів та її cтруктури, зокрема від наявності таких складових:
а) наукова теорія (філософія), певна доктрина (концепція) та політика забезпечення міжнародної безпеки;
б) сукупність міжнародних, державних і громадських інститутів та організацій, які забезпечують безпеку особистості і суспільства;
в) засоби, способи та методи забезпечення міжнародної безпеки.

масштаб (глобальна, регіональна, субрегіональна, локальна, двосторонні домовленості);
• характер суб'єктів (особиста, суспільна, державнз);
• сфери суспільного життя (політична, економічна, соціальна, гуманітарна, психологічна, військова, культурна).

і може стосуватись різних географічних територій, включати різних суб'єктів, які діють у різних сферах.
Гарантування безпеки передбачає комплексний підхід, нероздільність безпеки і стійкого розвитку; безперервність дій, включаючи організацію постійного моніторингу і контролю за станом соціального і природного середовища та потенційно небезпечних об'єктів тощо.

громадяни різних країн, відповідні інститути, об'єднання, організації, людство загалом.
Суб'єктами забезпечення міжнародної безпеки виступають держави і всі інші учасники міжнародних відносин (суспільні рухи і міжнародні міжурядові і неурядові організації). Саме вони беруть участь у виробленні норм і принципів міжнародного права, що регулюють діяльність у цій сфері.
Становлення системи міжнародної безпеки формується залежно від характеру реальних небезпек і загроз та з урахуванням заходів для їх подолання. Неодмінною передумовою надійності міжнародної безпеки є система стримувальних факторів, зокрема наявність необхідних оборонних можливостей. Важливе значення для запобігання загрозі війни мають заходи зміцнення довіри, що здійснюються з метою зниження військової небезпеки.