Презентація на тему: “Будова Всесвіту”

близько 8 тисяч парсек в поперечнику. У центрі Галактики, по всій видимості, розташовується надмасивна чорна діра навколо якої, імовірно, обертається чорна діра середньої маси. Їх спільне гравітаційне дію на сусідні зірки змушує останні рухатися по незвичайним траєкторіям.

що Галактика має спіральні рукави , розташовані в площині диска. Диск занурений в гало сферичної форми , а навколо нього розташовується сферична корона. Сонячна система знаходиться на відстані 8500 парсек від галактичного центру , поблизу площини Галактики (зміщення до Північного полюса Галактики складає всього 10 парсек ) , на внутрішньому краї рукава , носить назву рукав Оріона. Таке розташування не дає можливості спостерігати форму рукавів візуально. Нові дані за спостереженнями молекулярного газу (СО ) говорять про те , що у нашої Галактики є два рукави , що починаються біля бару у внутрішній частині Галактики. Крім того , у внутрішній частині є ще пара рукавів. Потім ці рукави переходять в четирехрукавную структуру , яка відбувається в лінії нейтрального водню в зовнішніх частинах Галактики.

до майже круглих) без відмітних деталей з рівномірним зменшенням яскравості від центру до периферії. Вони позначаються буквою E і цифрою, яка є індексом сплющене галактики. Так, кругла галактика буде мати позначення E0, а галактика, у якій одна з великих піввісь в двоє більше іншої, E5.

M87

обертальної симетрії, так і значного ядра. Характерним представником неправильних галактик є Магелланові хмари. Побутував навіть термін «Магелланові туманності». Неправильні галактики відрізняються різноманітністю форм, зазвичай невеликими розмірами і великою кількістю газу, пилу та молодих зірок. Позначаються - I. В силу того, що форма неправильних галактик твердо не визначена, як неправильні галактики часто класифікували пекулярні галактики.

M82

велике , що покинути її не можуть навіть об'єкти , які рухаються зі швидкістю світла ( в тому числі і кванти самого світла).
Кордон цієї області називається горизонтом подій , а її характерний розмір - гравітаційним радіусом . У простому випадку сферично симетричної чорної діри він дорівнює радіусу Шварцшильда . Питання про реальне існування чорних дір тісно пов'язаний з тим , наскільки вірна теорія гравітації , з якої випливає їх існування. У сучасній фізиці стандартною теорією гравітації , найкраще підтвердженої експериментально , є загальна теорія відносності ( ЗТВ) , впевнено пророкує можливість утворення чорних дір (але їх існування можливе і в рамках інших (не всіх ) моделей , см.: Альтернативні теорії гравітації) . Тому спостережні дані аналізуються й інтерпретуються , насамперед, у контексті ОТО , хоча , строго кажучи , ця теорія не є експериментально підтвердженої для умов , відповідних області простору -часу в безпосередній близькості від чорних дір зоряних мас ( проте добре підтверджена в умовах , відповідних надмасивні чорних дірок ) . Тому твердження про безпосередніх докази існування чорних дір , в тому числі і в цій статті нижче , строго кажучи , слід розуміти в сенсі підтвердження існування астрономічних об'єктів , таких щільних і масивних , а також володіють деякими іншими спостережуваними властивостями , що їх можна інтерпретувати як чорні діри загальної теорії відносності .