Французька література доби романтизму

традиції класицизму, осмисленого як національне мистецтво
Традиції Просвітництва (руссоїзм, вольтер`янство)
Париж – центр Європи

і її послідовники намагалися перемогти раціоналізм, на перший план висували опис індивідуальних почуттів.Школа Шатобріана  протиставляла просвітницькій вірі в першість Розуму християнсько-католицьку духовність.
1815-1827 рр. - час виникнення широкого романтичного руху, в якому формувалися течії, школи, угрупування, гуртки; поява романтичної поезія (Ламартін, де Віньї, В.Гюго), історичного романтичного роману (В.Гюго, де Віньї), перших романтичних драм ("драми для читання" П.Меріме, Віте, Гюго).
1827-1835 рр. - романтизм повністю набуває рис єдиного самостійного напряму, він стає провідним
1835-1843 рр. - від романтизму виокремилася течія реалістичної орієнтації на чолі зі Стендалем, тому цей період ще називали "періодом міжцарювання", коли в літературі панувало два напрями, але вони ще не протистояли один одному, навіть недостатньо були диференційовані.

(Андре Шеньє)
Не набуває розвитку фольклорно-народна течія
Захоплення “байронізмом”
Схильність до міфологізації
Відкриття мистецької цінності приватного життя суб ` єктивної людини
Розвиток принципів історизму
Усвідомлення залежності мистецтва від історії

і республіканець за смаком і темпераментом»
письменник, політик і дипломат,
був одним з найактивніших політиків Франції, служив декільком монархам, міністр іноземних справ Франції у період реставрації Бурбонів
один з засновників романтизму у французькій літературі
змалювання почуттів через динамічний пейзаж
- образ героя-страждальця “світовою скорботою” Рене, “фр. Вертера”
полемізував з Руссо: індіанці-«природні» люди перетворюються з жорстоких дикунів на мирних селян під впливом християнства
надихнув на творчість цілю плеяду нових літераторів не лише Франції, але й світу.

Історичний, політичний і етичний досвід про революції (1797)
Атала (1801)
Рене (1802)
Геній християнства (1802)
Мученики (1809)
Мемуари мого життя (1809)
Дорожні нотатки. Від Парижа до Єрусалима (1811)
Про Бонапарта і Бурбонів (1814)
Американська подорож (1827)
Картина природи (1829)
Історичні нариси (1831)
Нариси з англійської літератури (1836)
Замогильні нотатки (1848)

ТВОРИ:

від своїх сучасниць надзвичайною ерудицією та високим рівнем знань, незвичайним для жінок того часу
- дискусія і розбіжності з Наполеоном
- салон, де почали збиратися митці, політики та інтелектуали тогочасного Парижа (Констан, Лафаєт, Мірабо, Талейран та ін)
революцію схвалювала, багатьох захищала від гільотини, однак залишалася прихильницею конституційної монархії.
з проголошенням республіки та початком терору разом з багатьма іншими аристократами була вимушена емігрувати  до Англії, потім Італії, Швейцарії, Росії…
вплив Річардсона і Руссо
змалювання нещасної долі шляхетної і талановитої жінки, яка протистоїть забобонам і суспільній думці
розглядає взаємозв`язок між законодавством, релігією,звичаями та розвитком літератури (напрямів, жанрів)
література у республіканському сус-ві має захищати нові ідеали і свободу

Основні твори:
«Меліна», 1795
«Корінна», 1809
«Дельфіна», 1803
«Нові повісті», 1815
« Про літературу у зв`язку із суспільними настановами»

жіночої емансіпації та фемінізму
Розвиток соціального роману
Традиції готичного роману (містика, збіги)
Захист загальнолюдських цінностей
Живописність
Психологізм

"Мопра" (1837),
"Мандруючий підмайстер" (1840), "Орас" (1841),
дилогія "Консуело" і "Графиня Рудольштадт" (1843-1844), "Мельник із Анжибо" (1847). 

та натхненне скорботою і близькою смертю. - створив романтичну елегію
- філософічність

О часе, зупинись! Спиніться, о хвилини П'янкого почуття! Як втримати навік це щастя безупинне, Найкращий день життя? Та я дарма прошу хоч трохи на останок Спинитись мить, — не жде. Благаю ніч: «Спинись!», але ясний світанок Уже на зміну йде. Пер. М. Терещенка

Поезія має бути «тією мовою, яку чути, що вона промовляє, що відлунює в людській душі, що є живою душею наших найінтимніших почуттів, мелодією нашої думки». 

«Смерть вовка», психологічної драми «Чаттертон», книги віршів «Щоденник поета» та інших.

Покинь розумувать у марному свавіллі,
Будь мужнім завсігди в стоїчній простоті,
Без нарікань і скарг, як я в своїм житті.
Благають і тремтять лиш боягузи ниці.
Злигоднів не цурайсь, твердий будь, наче з криці,
З недолею змагайсь, як вся рідня моя,
Страждай без скарг, борись
І мовчки вмри, як я
Переклад М. Терещенка

Поезія медитаційна, філософічна,
Вплив байронізму (відчуженість від середовища, горда самота, загальний безвідрадний погляд на долю людини й людства, культ стоїчного страждання, світова скорбота)

внесок в оновлення поезії і театру як лідер течії романтизму
- розвинув думку, що ідеологічна позиція письменника в політичному житті прирікає його на вигнання.

Творчий шлях умовно поділяють на три періоди:
 - перший (1820 – 1850) – реформа французької поезії, створення національної теорії романтизму, ствердження романтичного театру, ствердження французького історичного роману;
- другий ( 1851 – 1870 ) – створення соціально-романтичного роману, граничне загострення політичних мотивів у ліриці;
- третій ( 1870 – 1885 ) – осмислення революційного шляху Франції, загострення трагічного забарвлення творчості.

ВВАЖАЄТЬСЯ МАНІФЕСТОМ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНТИЗМУ.

Гюґо розподіляє розвиток світової літератури на три періоди: перший – первісний (вершина - “Біблія” ), другий – античний  (вершина - поеми Гомера ) і третій – християнський ( вершина - Шекспір ).
руйнує основу класицизму – ствердження незмінності античного ідеалу краси, висловлює думку про відірваність мистецтва класицизму від реальних потреб людства
Античність давно минула, наступила нова ера, яка вже зовсім по іншому дивиться на людину, розуміючи її не як істоту, абсолютно підкорену космічній необхідності, а як поєднання ангела і звіра, небесного і земного.
хоча рок завжди панує над людством, все ж християнська епоха надає людині свободу вибору між вічним і смертним.
мистецтво Франції повинно відмовитися від застарілої орієнтації і піти новим шляхом, шляхом Шекспіра, який відображав життя “природно”, у суміші високого і низького, комічного і трагічного, творив універсальні образи
по-своєму інтерпретував шекспірівське положення про дзеркало і природу ( “mirror up to nature” ), висунувши вимогу “концентрованого дзеркала”. Такої концентрованості не має в природі, але ж мистецтво є перетвореною природою, особливим світом, який, наче Бог, створює художник.
мистецтво не повинно відображувати світ буквально, воно повинно зосереджувати свою увагу на граничних проявах краси и потворності, добра и зла, любові и ненависті.

БЛАЗ" (1838)
сюжети - з історії Франції та інших західноєвропейських країн XVI-XVII ст. (переломна епоха європейської історії), поєднання легенди і вигадки
вважав основною особливістю драми - реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу.
вільнолюбство і демократизм.
в основі майже всіх драм лежав конфлікт між представниками третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією та монархією.
укожну драму заклав певну соціальну, політичну чи моральну ідею.
дійові особи чітко розподілені на позитивних і негативних, носіїв добра і зла; кожен персонаж наділений домінуючою пристрастю, що визначила його характер і долю.
Поєднання елементів та прийомів "високих" і "низьких" жанрів.

1834)
«Знедолені» (Les Misérables, 1845 - 1862).
«Трудівники моря» (Les Travailleurs de la mer, 1866).
«Людина, що сміється» (L'Homme qui rit, 1869).
«Дев'яносто третій рік»(Quatrevingt-treize, 1874).

Напружений сюжет
Живописність
Психологізм
Історизм
Контрастність
Гротеск= гіперболічне+комічне+
жахливе+фантастичне,
це загострене, чудернацьке зображення
“Щиросердна подія”- важливий елемент сюжету та характерології у Гюго, контрастне позитивне перетворення героя під впливом шляхетного вчинку, у складну мить неочікувано здійсненого кимось по відношенню до нього

Твори Гюґо перекладали Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Максим Рильський, Микола Бажан, Борис Тен, Віктор Шовкун, Сава Голованівський та ін.

реальності.
поезії, присвячені національно-визвольній боротьбі грецького народу проти турецького поневолення у 20-х роках минулого
викриття і звірств завойовників ("Захоплене місто", "Дитина", "Голови в сералі"),
заклик громадськість Європи піднятися на допомогу розтерзаній, але не скореній Греції ("Ентузіазм" та ін.).

"Осіннє листя" (1831):
домінування інтимних мотивів та настроїв;
поезії зорієнтовані на людські почуття.
"Пісні сутінок" (1835):
основна тема - філософсько-історична;
поет прагну до узагальненого осмислення своєї епохи;
значне місце посіла громадянська лірика;
вперше в поезіях прозвучала тема соціального зла і несправедливості,

і слава,
Веселка серед бур яскрава,
Блакить, дарована землі.
Воно, прекрасне і безкрає,
В народу на чолі палає,
Як зірка в бога на чолі.
Мистецтво – поле величаве,
Що серце радує ласкаве,
Розмова міста і гаїв,
І двох закоханих розмова,
І пісня це душі чудова,
Де чути безліч голосів.
Мистецтво – думка це розкута,
Що всі людські ламає пута,
Воно як ніжний воїн б'є!
Воно по всіх краях витає,
Народи в рабстві – визволяє,
А вільним – велич додає.

ІІ
О Франціє непереможна,
Співай, хай пісня лине кожна
У піднебесну височінь!
Великий, добрий мій народе,
Ти вісник правди і свободи,
Людських надія поколінь!
Співай, народе, про світанок,
Хоч би й давно минувся ранок!
В труді оновлюється край.
Старе осміюй без вагання!
Співай тихенько про кохання,
Про волю – голосно співай!
Співай про італійців долю,
Про Польщі братньої неволю,
Про дні Неаполя страшні
І про Угорщини конання…
Народу спів – це клич повстання,
Рик лева, деспоти земні!