Основні поняття ландшафтної екології

ландшафтного комплексу та ландшафту.

принципи загальної теорії систем, розвиток якої пов’язано з ім’ям Людвига фон Берталанфі
(1901-1971).

Нова концепція забезпечила уявлення про географічне середовище як ієрархічну систему – геосистему, власне цілісну і яка поділяється на підлеглі цілісності.

Людвиг фон
Берталанфі

Рис. Ієрархія геосистем

– літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери називається геосистемою (географічною системою). Термін геосистема вперше запропонований В.Б. СочавоюВ.Б. Сочавою (1963).

Атмосфера

Гідросфера

Літосфера

Біосфера

ГЕОГРАФІЧНА СИСТЕМА

взаємопов’язаних природних елементів, антропогенні елементи розглядаються як зовнішні;
геосистема – це територіальне утворення, у межах якого геокомпоненти характеризуються специфічним характером зв'язків;

територіальність

Основні положення концепції геосистеми:

включає підсистеми більш низького рангу.
Геосистемою є як елементарна ландшафтна одиниця (наприклад, фація), так і геосфера в цілому, тобто дане поняття охоплює весь ієрархічний ряд природних географічних одиниць.

геосистема – категорія динамічна, тобто змінна у просторі і часі.

час

Глобальний
рівень

Континентальний
рівень

Регіональний
рівень

Ландшафтний
рівень

Топологічний рівень
(конкретна екосистема)

впорядкованої структури.
2. Поліструктурність – властивість геосистеми, що характеризує поєднання її елементів різного типу зв’язками.

Розрізняють:
вертикальну, або міжкомпонентну (топічну) структуру та
горизонтальну, або міжсистемну (хоричну) структуру.

Х О Р И Ч Н А

Т
О
П
І
Ч
Н
А

С
Т
У
К
Т
У
Р
А

ГЕОСИСТЕМА

зв’язки

якими існують різнорідні зв’язки. Складність геосистеми обумовлює особливі підходи до її аналізу. Ознакою складності систем вважають неоднозначність її реакції на зовнішні впливи.
4. Територіальність – властивість геосистем, пов'язана з наявністю просторової структури.
5. Відкритість – властивість системи постійно обмінюватися з зовнішнім середовищем речовиною та енергією.

6. Динамічність – властивість системи змінюватися в часі. У різні проміжки часу геосистема може перебувати в неоднакових станах. З динамічної точки зору система фіксується як певний інтервал часу, у плині якого вона проявляє свої основні особливості.
7. Стійкість – здатність геосистем відновлювати або зберігати структуру та інші властивості при зміні зовнішніх впливів. Стійкість сприяє збереженню цілісності системи. Нестійкі в даних умовах геосистеми заміняються на більш стійкі типи. Тому стійкість значною мірою обумовлена генетико-еволюційними особливостями систем.

до докорінної перебудови структури системи і появи нових систем (наприклад, заростання озер, заболочування лісів, виникнення ярів).
Причини розвитку і трансформації геосистем:

Рис. Схема заростання озера

Зовнішні космічні впливи,
Тектонічні рухи,
Зміна сонячної активності,
Переміщення полюсів Землі,
Зміна клімату та рельєфу.

Найшвидше змінюються геосистеми локального рівня:
фації > урочища > місцевості.
Час зміни ландшафтів та їх груп (тобто одиниць регіонального рівня) визначається геологічними масштабами.

використовуючи для цього сонячну енергію і неорганічні сполуки з навколишнього середовища.
2) Здатність до ґрунтоутворення –утворення особливого природного тіла – ґрунту – в результаті взаємодії живих організмів та їх решток з поверхневими шарами літосфери.

Специфічні властивості геосистем:

головну роль відіграють біологічні компоненти, тобто живі організми, їх групи або сукупності (види, популяції, ценози). Екосистему можна розглядати як окремий випадок геосистеми.
Рис. Принципові моделі гео- та екосистеми
а – модель геосистеми; б – модель екосистеми (аутекологічний підхід); в – модель екосистеми (синекологічний підхід);
Складовими елементами екосистеми є «хазяїн» (ядро системи) – біота, та «дім» – абіотичне середовище, що оточує живі організми.

і пов’язані між собою й абіотичним середовищем.

Екотоп являє собою сукупність елементів і властивостей абіотичного середовища,
не змінених біоценозом. Його складають:
сонячна радіація та опади, що надходять до поверхні рослинного покриву;
материнська ґрунтоутворююча гірська порода (її мінералогічний склад, механічний склад);
рельєф;
ґрунтові води;
повітряний режим поза рослинним покривом.

Біотоп представляє собою трансформоване біоценозом середовище, зокрема:
фітоклімат: створюваний рослинами тепловий режим;перерозподілені рослинами опади; змінені рослинами вологість повітря; повітряний режим у товщі рослинного покриву;
ґрунтовий покрив, що формується за безпосередньої участі живих організмів;
детрит (від лат. detritus – розкладання) – мертва органічна речовина в екосисте-мі, що тимчасово виключена з біологічного кругообігу;
мікрорельєф.

Розрізняють біотоп:
поточний – сформований рослинністю даної конкретної ділянки у сучасний момент часу;
загальний – створюваний не тільки існуючою нині рослинністю, але й попередньою.

поверхні планети існують так звані природні територіальні комплекси.
Природний ландшафтний комплекс (ЛК) – ділянка території, умовно виділена вертикальними межами за принципом відносної однорідності та горизонтальними межами за принципом зникання впливу того фактору, на основі якого даний комплекс був виділений.
ЛК – поняття розмірне, і може застосовуватися як до найдрібнішої одиниці – фації, так і географічної оболонки (епігеосфери). Різновидом ЛК є ландшафт.

пейзаж, картину природи, місцевість.

Інші визначення ландшафту:
Ландшафт – об’єктивно існуюча частина земної поверхні, що являє собою самостійний природно-територіальний комплекс, який якісно відрізняється від інших, має індивідуальний зовнішній вигляд та внутрішню структуру.
Ландшафт – територіально обмежена ділянка земної поверхні, що характеризується генетичною єдністю та тісним взаємозв’язком компонентів, що її складають.
Ландшафт – один з видів географічних систем (геосистем).

(тип рельєфу – певні поєднання форм рельєфу, що закономірно повторюються на великих просторах поверхні земної кори, які подібні за походженням, геологічною будовою та історією розвитку);
однорідність місцевого клімату.

Характерні риси ландшафту:
має певний речовинний склад і просторові риси (розмір, форма, набір компонентів, структура);
наявність комплексу взаємозв’язків (як зовнішніх (міжсистемних) так і внутрішніх);
існування історії розвитку наявної картини (підсумки та результати минулих процесів зумовлюють нинішню структуру багатьох ландшафтів).

субсистема;
структурно-морфологічна субсистема;

Зовнішньої, яка характеризує поле взаємодії ландшафту з зовнішнім середовищем:
комплексна субсистема;
повітряна субсистема;
літогенна субсистема.

Моносистемна
топічна (грец. topicos – місцевий), тобто локальна, в якій увага зосереджується на взаємодії між компонентами на вертикальних зв’язках.

Полісистемна
хорична, (грец. choros – простір), тобто просторова, де основні елементи – системи більш низького таксономічного рангу між якими існують горизонтальні зв’язки.

П’ятимірна модель ландшафту
складається з наступних субсистем: