Штучні супутники Землі

Август 31, 2022

Главная
Астрономия
Штучні супутники Землі

Содержание

2. Штучні Супутники Землі (ШСЗ) - космічні літальні апарати, виведені на орбіти довкола Землі і призначені для
3. Користуючись законом всесвітнього тяжіння і ІІ законом Ньютона, можна розрахувати швидкість, яку необхідно надати тілу, щоб
4. Мінімальну швидкість, яку необхідно надати тілу в горизонтальному напрямі, щоб воно стало штучним супутником Землі, називають
5. Запуск першого ШСЗ, що став першим штучним небесним тілом, створеною людиною, був здійснений в СРСР 4
6. За допомогою цього вперше була виміряна щільність верхньої атмосфери (по змінах його орбіти), досліджені особливості поширення
7. 1 лютого 1958 на орбіту був виведений перший американський ШСЗ (штучний супутник Землі) «Експлорер-1», а декілька
8. У практиці космічних досліджень широкого поширення набула міжнародна співпраця. Так, в рамках науковотехнічної співпраці соціалістичних країн
9. Всього до 1973 запущено понад 1300 ШСЗ різного типа, у тому числі близько 600 радянських і
10. Відповідно до міжнародної домовленості космічний апарат називається супутником, якщо він зробив не менше одного звороту довкола
11. Якщо на супутнику встановлені радіопередавачі, та або інша вимірювальна апаратура, імпульсні лампи для подачі світлових сигналів
12. Пасивні ШСЗ призначені зазвичай для спостережень із земної поверхні при вирішенні деяких наукових завдань (до таких
13. Науково-дослідницькі служать для досліджень Землі, небесних тіл, космічного простору. До їх числа відносяться, зокрема, геофизичні супутники,
14. Прикладними є супутники зв‘язку, метеорологічні супутники, ШСЗ для дослідження земних ресурсів, навігаційні супутники, супутники технічного призначення
15. ШСЗ, призначені для польоту людей, називаються пілотованими кораблями-супутниками. На екваторіальній орбіті, лежачій поблизу плоскості екватора, називаються
16. Відповідно до міжнародної системи реєстрації космічних об'єктів (ШСЗ, космічних зондів і ін.) в рамках міжнародної організації
17. Відповідно до різноманітності наукових і прикладних завдань, що вирішуються з допомогою ШСЗ, супутники можуть мати різні
18. Енергоживлення бортової апаратури більшості ШСЗ здійснюється від сонячних батарей, панелі яких орієнтуються перпендикулярно напряму сонячних променів
19. ШСЗ виводяться на орбіти за допомогою автоматичних керованих багатоступінчастих ракет-носіїв, які від старту до деякої розрахункової
20. Ця дорога, звана траєкторією виведення ШСЗ на орбіту, або активною ділянкою руху ракети, складає зазвичай від
21. При підйомі ракета поступово розвертається, і напрям її руху стає близьким до горизонтального. На цьому майже
22. Контроль руху ШСЗ і вторинних орбітальних об'єктів здійснюється шляхом спостережень їх із спеціальних наземних станцій. За
23. По використовуваній апаратурі спостереження ШСЗ розділяються на оптичних, радіотехнічних, лазерних; по їх кінцевій меті — на
24. Найбільш простими позиційними спостереженнями є візуальні (оптичні), виконувані за допомогою візуальних оптичних інструментів і дозволяючі визначати
26. Скачать презентацию

Слайд 2

Штучні Супутники Землі (ШСЗ) - космічні літальні апарати, виведені на орбіти

довкола Землі і призначені для вирішення наукових і прикладних завдань.

Слайд 3

Користуючись законом всесвітнього тяжіння і ІІ законом Ньютона, можна розрахувати швидкість,

яку необхідно надати тілу, щоб воно рухалося по коловій орбіті навколо Землі. Ця швидкість буде дорівнювати квадратному кореню з відношення гравітаційної сталої та маси Землі до суми радіусу Землі і висоти, на якій знаходиться тіло.

Слайд 4

Мінімальну швидкість, яку необхідно надати тілу в горизонтальному напрямі, щоб воно

стало штучним супутником Землі, називають першою космічною швидкістю. Її можна розрахувати як квадратний корінь з радіусу Землі і прискорення вільного падіння. Перша космічна швидкість приблизно дорівнює 8 кілометрів за секунду.

Слайд 5

Запуск першого ШСЗ, що став першим штучним небесним тілом, створеною людиною,

був здійснений в СРСР 4 жовтня 1957 і з'явився результатом досягнень в області ракетної техніки, електроніки, автоматичного управління, обчислювальної техніки небесної механіки і ін. розділів науки і техніки.

Слайд 6

За допомогою цього вперше була виміряна щільність верхньої атмосфери (по

змінах його орбіти), досліджені особливості поширення радіосигналів в іоносфері, перевірені теоретичні розрахунки і основні технічні рішення, пов'язані з виведенням ШСЗ.

Слайд 7

1 лютого 1958 на орбіту був виведений перший американський ШСЗ (штучний

супутник Землі) «Експлорер-1», а декілька пізніше самостійні запуски виробили і інші країни: 26 листопада 1965 — Франція (супутник «А-1»), 29 листопада 1967 — Австралія («ВРЕСАТ-1»), 11 лютого 1970 — Японія («Осумі»), 24 квітня 1970 — КНР(Китайська Народна Республіка) («Китай-1»), 28 жовтня 1971 — Великобританія («Просперо»).

Слайд 8

У практиці космічних досліджень широкого поширення набула міжнародна співпраця. Так, в

рамках науковотехнічної співпраці соціалістичних країн запущений ряд ШСЗ. Перший з них — «Інтеркосмос-1» — був виведений на орбіту 14 жовтня 1969.

Слайд 9

Всього до 1973 запущено понад 1300 ШСЗ різного типа, у тому

числі близько 600 радянських і понад 700 американських і ін. країн включаючи пілотовані космічні кораблі-супутники і орбітальні станції з екіпажем.

Слайд 10

Відповідно до міжнародної домовленості космічний апарат називається супутником, якщо він зробив

не менше одного звороту довкола Землі. Інакше він вважається ракетним зондом, що проводив виміри уздовж балістичної траєкторії, і не реєструється як супутник. Залежно від завдань, що вирішуються з допомогою ШСЗ, їх підрозділяють на науководослідницькі і прикладні.

Слайд 11

Якщо на супутнику встановлені радіопередавачі, та або інша вимірювальна апаратура, імпульсні

лампи для подачі світлових сигналів і т. п., його називають активним.

Слайд 12

Пасивні ШСЗ призначені зазвичай для спостережень із земної поверхні при вирішенні

деяких наукових завдань (до таких ШСЗ належать супутники-балони, що досягають в діаметрі декількох десятків мкоду).

Слайд 13

Науково-дослідницькі служать для досліджень Землі, небесних тіл, космічного простору. До їх

числа відносяться, зокрема, геофизичні супутники, геодезичні супутники, орбітальні астрономічні обсерваторії і ін.

Слайд 14

Прикладними є супутники зв‘язку, метеорологічні супутники, ШСЗ для дослідження земних ресурсів,

навігаційні супутники, супутники технічного призначення (для дослідження дії космічних умов на матеріали, для випробувань і відробітку бортових систем) і ін.

Слайд 15

ШСЗ, призначені для польоту людей, називаються пілотованими кораблями-супутниками. На екваторіальній орбіті,

лежачій поблизу плоскості екватора, називаються екваторіальними, на полярній (або приполярною) орбіті, яка проходить поблизу полюсів Землі, — полярними, виведені на кругову екваторіальну орбіту, видалену на 35860 км. від поверхні Землі, і рухомі в напрямі, співпадаючому з напрямом обертання Землі, «висять» непорушно над однією точкою земної поверхні; такі супутники називаються стаціонарними.

Слайд 16

Відповідно до міжнародної системи реєстрації космічних об'єктів (ШСЗ, космічних зондів і

ін.) в рамках міжнародної організації КОСПАР в 1957—1962 космічні об'єкти позначалися роком запуску з додаванням букви грецького алфавіту, відповідної порядковому номеру запуску в даному році, і арабської цифри — номери орбітального об'єкту залежно від його яскравості або міри наукової значущості.

Слайд 17

Відповідно до різноманітності наукових і прикладних завдань, що вирішуються з допомогою

ШСЗ, супутники можуть мати різні розміри, масу, конструктивні схеми, склад бортового устаткування. Наприклад, маса найменшого ШСЗ (з серії «ЕРС») — всього 0,7 кг ; радянський ШСЗ «Протон-4» мав масу близько 17 т.

Слайд 18

Енергоживлення бортової апаратури більшості ШСЗ здійснюється від сонячних батарей, панелі яких

орієнтуються перпендикулярно напряму сонячних променів або розташовані так, щоб частина з них освітлювала Сонцем при будь-якому його положенні відносно ШСЗ (так звані всенаправлені сонячні батареї).

Слайд 19

ШСЗ виводяться на орбіти за допомогою автоматичних керованих багатоступінчастих ракет-носіїв, які

від старту до деякої розрахункової крапки в просторі рухаються завдяки тязі, що розвивається реактивними двигунами.

Слайд 20

Ця дорога, звана траєкторією виведення ШСЗ на орбіту, або активною ділянкою

руху ракети, складає зазвичай від декількох сотень до двох-трьох тис. км. . Ракета стартує, рухаючись вертикально вгору, і проходіт крізь найбільш щільні шари земної атмосфери на порівняно малій швидкості (що скорочує енергетичні витрати на подолання опору атмосфери).

Слайд 21

При підйомі ракета поступово розвертається, і напрям її руху стає близьким

до горизонтального. На цьому майже горизонтальному відрізку сила тяги ракети витрачається не на подолання гальмівної дії сил тяжіння Землі і опору атмосфери, а головним чином на збільшення швидкості. Після досягнення ракетою в кінці активної ділянки розрахункової швидкості (по величині і напряму) робота реактивних двигунів припиняється; це — так звана точка виведення ШСЗ на орбіту.

Слайд 22

Контроль руху ШСЗ і вторинних орбітальних об'єктів здійснюється шляхом спостережень їх

із спеціальних наземних станцій. За результатами таких спостережень уточнюються елементи орбіт супутників і обчислюються ефемериди для майбутніх спостережень, у тому числі і для вирішення різних наукових і прикладних завдань.

Слайд 23

По використовуваній апаратурі спостереження ШСЗ розділяються на оптичних, радіотехнічних, лазерних; по

їх кінцевій меті — на позиційні (визначення напрямів на ШСЗ) і далекомірні спостереження, виміри кутової і просторової швидкості.

Слайд 24

Найбільш простими позиційними спостереженнями є візуальні (оптичні), виконувані за допомогою візуальних

оптичних інструментів і дозволяючі визначати небесні координати ШСЗ з точністю до декількох хвилин дуги.