Становлення та функціонування територіальних економічних систем

окремими частинами цілого – по суті, будова цілого.

Територіальна структура – це поділ географічного утворення (країни, регіону) на чітко виражені елементи, кожен з яких виконує певну функцію в розвитку того чи іншого географічного утворення, і ця функція зв'язана з географічним положенням елементу на досліджуваній території.

Прикладом такої структури може бути адміністративно-територіальний поділ країни.

характеризуються розмірністю, конфігурацією, щільністю і взаємним розташуванням структурних елементів:
ареал, економічна зона,
економічний район, область,
технопарк,
логістичний центр,
кластер,
інноваційно-виробничий парк,
наукоград,
єврорегіон
та ін.

інших територіях, зростає територіальна концентрація.

Характеристика територіально-структурних процесів

2. Нівелювання. процес, зворотний диференціюванню.

1. Диференціювання.
Ускладнюється територіальна структура будь-якого географічного утворення, збільшується його диференціація (строкатість).

4. Деконцентрування. Процес, зворотний концентруванню.

5. Стягування.
Процес концентрування, зумовлений переміщенням об'єктів від периферії до ядра концентрації (фокуса).

6. Дифузія. Процес, зворотний стягуванню.

7. Агломерування. Процес концентрування, чи стягування, який супроводжується територіальним розширенням ядра концентрації (з можливим його ускладненням) і приводить до формування агломерації.

8. Дегломерування. Процес, зворотний агломеруванню.

9. Поляризація. Явища, характерні для однієї території, функціонально зв'язані зі зворотними явищами, що реєструються на іншій території.

10. Вирівнювання Антипоняття поляризації.

площі, наприклад відношення кількості населення в особах до площі в км2).

2. Розосередженість 
(відношення відстані між об'єктами до одиниці площі).

3. Класифікація 
територіальних утворень за чисельністю населення, участю в територіальному поділі праці, за генетичними ознаками, типами перспективного розвитку, особливостями динаміки демографічних, економічних, соціальних процесів тощо.

Економічна щільність території (С.Шульц) – характеристика, що відображає якість перебігу економічних процесів і водночас, є кількісним виміром розподілу економічних впливів.
добуток показників щільності населення та доходу населення на 1 особу;
співвідношення ВРП до площі території.

3 високощільні зони просторової економічної концентрації –
Західна, Центральна та Південно-Східна.
Найвищий рівень – м.Київ, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Київська і Львівська області.

за порівняння ВРП/на особу з середньоукраїнським показником

р.)

Економічно розвинені
(≥ 100%)

Відносно благополучні
(75-100%)

Збіднілі регіони 1
(50-75%)

м. Київ, Дніпропетровська, Полтавська, Київська,
Запорізька обл.
(5 одиниць)

Харківська,
Одеська,
Черкаська, Миколаївська, Кіровоградська, Львівська,
Донецька обл.
(7 одиниць)

Івано-Франківська,
Вінницька,
Сумська,
Чернігівська,
Рівненська,
Хмельницька,
Житомирська,
Волинська,
Херсонська,
Тернопільська,
Закарпатська обл.
(11 одиниць)

Збіднілі регіони 2
(≤ 50%)

Луганська, Чернівецька обл.
(2 одиниці)

умов,
різний екологічний стан територій,
різна кількість населення та його віковий склад,
економічний розвиток господарства та його спеціалізація, стан соціальної та побутової інфраструктури тощо.

Зокрема, області в Україні суттєво відрізняються між собою за розмірами - найбільшою за територією є Одеська область (33,3 тис.км2, що становить 5,5% території України), а найменшою є Чернівецька область (8,1 тис.км2 - 1,3% території України).

6.2. Тенденції розвитку регіонів України

%

Харківська та Одеська області)

Порівняння регіонів України з регіонами країн ЄС свідчить про їхнє значне відставання у розвитку.
Лише м. Київ та Дніпропетровська область мають рівень ВРП на душу населення співставний лише в найбіднішими регіонами Румунії, Болгарії, Угорщини та Польщі.
Інші регіони України значно відстають від регіонів держав – членів ЄС

Наприклад:
У 2014 році у ЄС найнижий рівень ВРП на особу був зафіксований у регіоні
Severozapaden (Bg) – 8200 EUR,
тоді найвищий в Україні у м.Київ – 124163 грн (19,23) – 6456 eur

і Центральний регіони є набагато динамічнішими.
Промисловість залишається дуже важливою на Півдні та Сході.

В усіх регіонах з 2004 по 2014 рр. зменшилася частка промисловості (з 32,8 до 22,9%) та сільського господарства (з 17% до 11,7%).
Водночас в останні роки зріс експорт с/г продукції з 31% (2014р.) до 42,5% (2016 р.)

Західний регіон більш швидко переходить від сільського господарства до більш продуктивних секторів.
Зростає важливість сфери послуг.

Економіка України повільно рухалася від економіки, побудованої навколо промислових підприємств, до економіки на основі послуг. Значно розвинулася велика кількість підгалузей сфери послуг: роздрібна торгівля, торгівля нерухомістю, інформаційні та комунікаційні технології.

ринкових умов

Урбанізаційні процеси в Україні. Розвиток міст.

РЕКОМЕНДОВАНЕ джерело:

жителів, але більшість міського населення мешкають у містах
із населенням більше 100 тис. жителів

В Україні є 458 міст.
Густота міського населення є набагато вищою у Східному регіоні.
Густота міст у Західному регіоні є значно нижчою, тоді як тут існує велика кількість невеликих
містечок і селищ (до 10 тис. жителів).
У Південному регіоні є значна
кількість міст із населенням від 50 до 100 тис. осіб, а також певна кількість менших міст.

підвищена концентрація економічної діяльності. Чільне місце серед яких посідає агломерація навколо Києва, де сконцентрувалися міста, населення яких дійсно зростає (11 із 15 міст країни, що зростають найшвидше, входять до складу якоїсь із агломерацій).

Міста та агломерації України є двигунами зростання економіки країни. В усіх регіонах спостерігається міграція населення з малих міст до великих — як правило, до тих міст, які стали центрами міського розселення або агломераціями.

в ядрі міста

і зменшується міський відбиток. Більш стрімке зменшення чисельності населення.
До цієї категорії належать більшість міст України (68%). Це міста у середньому чисельністю 50 000 осіб;
зосереджені, переважно, у Східному та Південному і, меншою мірою, в Центральному регіонах.

Тип 1. Високі темпи зростання, темп зниження чисельності населення нижчий; підвищена концентрація економічної активності. Показники тих міст, де зростає економічна активність і в яких збільшується територіальний відбиток міста, також є кращими.
22% міст України та більшість найбільших міст країни. Ці міста зосереджені переважно в Західному та Центральному регіонах.

економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

3 типи районів:
сільська територія ― територія, що включає адміністративний район із розташованими в його межах містами обласного значення, де частка сільського населення перевищує 50%;
територія проміжного типу ― включає адміністративний район із розташованими в його межах містами обласного значення, де частка сільського населення коливається в межах 15–50%;
міська територія ― включає адміністративний район із розташованими в його межах містами обласного значення, де частка сільського населення є меншою за 15%.
Щільність населення та наявність великих міст є важливими критеріями диференціації територій на сільські та міські.

до сільських громад – тобто до громад населених пунктів з щільністю менше 150 жителів на 1 км2) та
відносно сільські (до сільських громад належать від 15 до 50% населення).

За такими критеріями в Україні сільські території складають 89,6% загальної площі країни; на цих територіях проживає 50,1% населення.
Для порівняння, у Польщі частка сільських територій, визначених за даними Національного територіального кадастру чи на основі критеріїв OECD та Eurostat, коливається від 86 до 93% території країни, а частка мешканців сільських територій – від 29 до 34% від загальної кількості населення Польщі.

року, тоді як у містах ― з 1992 року. Суттєво гіршим порівняно з міськими поселеннями є загальний коефіцієнт смертності.
Сільське розселення представлене 28,4 тис. сільських поселень. Протягом 1990–2014 рр. чисельність сільських поселень зменшилась на 422 од., що, наприклад, перевищує кількість сіл Чернівецької області. При цьому зростає інтенсивність таких процесів. Якщо за період 1990–2000 рр. у середньому за рік зникало 6 поселень, то впродовж 2001–2014 рр. ― 18. Найбільшого розмаху руйнація сільської поселенської мережі набула в Київській, Полтавській, Харківській, Чернігівській областях. Не зменшилась кількість поселень за останні 14 років у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях.

Соціальні:
Понад 23% сільських домогосподарств заявили про недостатність коштів для оплати необхідних послуг лікаря, ліків і медичного приладдя, 25% ― для лікування в стаціонарі. 32% домогосподарств забезпечені житловою площею нижче санітарної норми, а більше половини житла збудовано у 40–60-х роках.

Економічні:
дефіцит робочих місць та високий рівень безробіття;
низький рівень диверсифікації сільської економіки (спеціалізація на рослинництві, брак переробних підприємств, невикористання можливостей розвитку органічного виробництва та альтернативної енергетики в сільській місцевості);
негативний вплив процесів корпоратизації сільського господарства на соціально-економічний та екологічний розвиток сільських територій.
За оцінками, в Україні функціонує близько 60 корпорацій холдингового типу. Агрохолдингами поглинуто понад 6 тис. сільськогосподарських підприємств (майже 40% їх загальної кількості) та 7,8 млн га сільськогосподарських угідь (38% площ, які обробляють сільгосппідприємства). Ними виробляється та реалізується (переважно на експорт) приблизно половина обсягів озимої пшениці, більше половини кукурудзи на зерно та ріпаку, третина соняшнику, а також понад 80% м’яса птиці від загального обсягу виробництва в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності.

Хмельницькій та Чернівецькій областях (понад 50%).
Соціальні наслідки корпоратизації. За нарощування обсягів виробництва с/г продукції сільгоспідприємства продовжують активно вивільняти найманих працівників, їх кількість за 2005-2014 роки зменшена вдвоє. Це відбувається не лише внаслідок підвищення продуктивності праці, а переважною мірою за рахунок переходу підприємств до монопродуктивної моделі с/г виробництва та все більшої концентрації на вирощуванні інтенсивних малотрудомістких культур (соняшнику, ріпаку, зернових). Відтак, господарюючи на 50% с/г угідь, сільгосппідприємства забезпечують роботою лише 20% зайнятих у галузі працівників. Якщо на 1 000 га угід у с/г підприємствах припадає 34 працівники, у середніх і великих – 26, то в агрохолдингах – лише 7. Водночас у господарствах населення – 150.
Екологічні наслідки корпоратизації. Корпоративний сектор концентрує свою діяльність на інтенсивно використовуваній частині сільгоспугідь ― ріллі, відмовляючись від інших видів угідь (пасовищ, сінокосів, садів). Частка ріллі в корпоративних підприємствах в Україні у 2014 р. становила 95%, досягаючи 98% у Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Тернопільській областях. Навіть на Волині та Рівненщині (суто поліських регіонах, де зазвичай наявні великі площі пасовищ і сінокосів) вона сягнула 88–93%. Таким чином, руйнуються елементи екологічного каркасу, здатні підтримувати агроландшафт у сприятливому стані.
Украй деформованою є галузева структура валової продукції сільського господарства корпоративного сектору. Частка рослинництва становить 70%, а в третині регіонів перевищує 80%. При цьому практикується монокультурне рослинництво ― вирощуванням декількох прибуткових експорто-орієнтованих культур, насамперед пшениці, кукурудзи, соняшнику, ріпаку. Площі під цими культурами постійно зростають і склали 71,3% посівної площі. В окремих регіонах (Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Сумській, Харківській областях) названі культури займають 75–80% посівів. Особливо агресивний до землі соняшник (займає майже 20% у структурі посівів за норми близько 10%). Монокультуризація призводить до ґрунтовтоми, виснаження та масштабної деградації ґрунтів, а можливості поповнення поживних речовин за рахунок органічних добрив обмежені внаслідок занепаду тваринництва (згідно з нормами країн ЄС, на 1 га сільгоспугідь слід утримувати одну умовну голову худоби, у той час як в Україні цей показник є меншим за 0,26). Внесення органічних добрив за останні роки залишається на мінімальному рівні ― в середньому 0,5 т на 1 га посівної площі за необхідних близько 8 т. Агрохолдинги передусім застосовують хімічні засоби нарощування врожаїв, що теж має негативні екологічні наслідки.

господарству

Європейський фонд сільського розвитку

якому:
в економічний процес включено економічно активне сільське населення;
вигоди від росту відносно рівномірно розподіляються між усіма учасниками процесу;
підвищення продуктивності здійснюється безпечним для довкілля способом;
скорочення зайнятості в сільському господарстві супроводжується створенням нових робочих місць на селі, розвитком локальної економіки і сільських громад.

(екологічний)
Довкілля,
землекористування
+
Управління
ресурсами

Напрямок 3
(соціальний)
Економічна диверсифікація в рамках та поза
рамками с/г
+
Якість життя

Напрямок 4 : Програма “ЛІДЕР” - зміцнення ініціатив сільських мешканців, обмін досвідом і розвиток сільських спільнот.

Джерела фінансування: національні + європейські фонди

min 10%

min 25%

min 10%

min 5%

рр., млрд. Євро

сільському і лісовому господарстві та у сільській місцевості

Підвищення конкурентоспроможності і життєздатності всіх видів господарювання

Сприяння організації продовольчого ланцюга постачання і управління ризиками у сільському господарстві

Відновлення, збереження і зміцнення екосистем, які залежать від сільського і лісового господарства

Стимулювання ефективного використання ресурсів і перехід до низьковуглецевої і стійкої до змін клімату економіки сільського господарства, продовольчого і лісового секторів

Сприяння соціальній інтеграції, скороченню бідності і економічному розвитку в сільських районах