Основні інституції Європейського союзу та їх співпраця з Україною

Об’єктом магістерського дослідження виступає Європейський Союз та його співпраця з Україною.

Предмет дослідження – головні інститути ЄС у контексті української євроінтеграції.

Структура роботи: вступ, три розділи (шість підрозділів), висновки, загальний обсяг яких складає 87 сторінок. У роботі вміщено 1 рисунок та 1 таблиця. Список використаних джерел містить 54 найменування.

Враховуючи роль установчого договору в процесі європейської інтеграції, еволюцію інституційного розвитку ЄС можна поділити на п'ять періодів: перший період – це 1950-ті рр., коли сформувалася інституційна система ЄС. Другий період (кінець 1950-1960 рр.) характеризувався процесом свого розвитку, третій період (1970-1980 рр.) став першою спробою повного реформування системи Співтовариства, а четвертий період (1990-ті рр.) утворенням нового інституту. Інституційна система, нарешті, перебувала у своєму п'ятому періоді (2000-ті рр.). У цей період інституційна система Союзу була модернізована, пов’язана з новим етапом європейської інтеграції, а її правовою формою був Лісабонський договір.

На даний момент в ЄС існує сім інституцій:
1. Європейський Парламент (який обирають держави-члени).
2. Європейська рада (зустрічі лідерів держав)
3. Рада Європейського Союзу (презентує уряди членів).
4. Європейська Комісія ( є виконавчим органом).
5. Суд ЄС (відповідає за законність).
6. Європейський центральний банк (виконує функцію юридичної особи)
7. Європейський Суд аудиторів (здійнює контроль в управлінні фінансами).

Свободи і права людини завжди займали важливе місце в європейській правовій меті. Зміст першої частини цих двох нормативних актів існує у ст.3 Конституції Європейської Комісії: Він зазначає, що кожна держава, у якої є членство ЄС визнає верховенство права та принцип, згідно з нього кожен під його керівництвом Ради Європи буде надалі користуватися правами людини та основними свободами. Інші статті статуту Ради Європи також надають вважають важливість прав людини. Навіть у ст.8 зазначено, що порушення прав людини є підставою для призупинення або виключення держави-члена з ЄС.

Розвиток відносин між Україною та ЄС розпочався одразу після здобуття Україною незалежності у 1991 р. Ці відносини є взаємні та двосторонні. Юридичною базою співробітництва між Україною та ЄС стала УПС, яка була підписана 16 червня 1994 р. Її термін дії закінчився у 2008 р. Далі була підписана нова угода, яка носила назву «нова, поглиблена угода про співпрацю» між Україною та ЄС і її термін дії продовжувався щороку. У березні 2014 р. після саміту Україна-ЄС була укладена Угода про асоціацію та у 2017 р. ця угода набула чинності. Інституції ЄС активно співпрацюють з Україною, ухвалюючи і резолюції, проводячи зустрічі та виділяють фінансову допомогу.

Існують певні перешкоди на шляху поглиблення інтеграційного процесу між Україною та ЄС. По-перше, поінформованість громадян про перспективи вступу України до ЄС низька, а обізнаність українців про Україну та питання ЄС нижча за середню. Це певний перевірочний шлях до рівня європейських стандартів за всіма основними параметрами – економічними, соціальними, правовими, гуманітарними, політичними, суспільними. Лише пройшовши цей нелегкий іспит, Україна зможе бути гідним членом Євросоюзу.

На думку експертів, основними внутрішніми проблемами, які гальмують євроінтеграційний процес в Україні, є неефективність системи державного управління, недостатня спроможність державних службовців, надмірна бюрократія, некоректованість системи державного управління та корупція. До п’ятірки основних внутрішніх проблем також увійшли: ситуація на Донбасі (включаючи поточний збройний конфлікт та настрої суспільства), високий рівень корупції в українському суспільстві, проголошення неефективної політики євроінтеграції, відсутність політичного та соціального консенсусу.