Палестинська проблема
Під час Першої світової війни султан удався до виселення єврейського
населення, звинувативши його у прихильності до Антанти.
На завершальному етапі війни у 1917 р. Англія і Франція проголосили декларацію Бальфура, в якій ішлося про повернення частини євреїв на їхню історичну батьківщину і право створити національний осередок у Палестині.
У Палестині почали створюватися єврейські політичні та військові організації. У 1922 р. Англія отримала від Ліги Націй мандат на управління Палестиною. Це відразу викликало повстання арабів проти англійців і євреїв. На той час євреї складали 18% населення Палестини. Хоча повстання було придушено, напруження у стосунках між арабською і еврейською громадою та колоніальною адміністрацією збереглося.
До кінця 30-х рр. Англія сприяла переселенню євреїв. Коли співвідношення єврейського та арабського населення стало загрозливим для стабільності англійської колоніальної імперії, Англія заборонила переселення. Проте в єврейських політичних колах уже міцно утвердилась ідея заснування своєї держави. У Палестині створювалися єврейські "тіньові" політичні структури — уряд, місцева влада, збройні формування. За сприятливих умов вони мали проголосити державу Ізраїль.
Араби категорично виступили проти створення єврейської держави, що посилило міжнаціональну боротьбу в Палестині.
Артур Бальфур