Суриков Василь Іванович

малювання Красноярського уїздного училища. Він і давав підлітку для копіювання гравюри з картин старих майстрів.
По смерті батька, Василь вже юнаком заробляв гроші, працюючи писарем в канцелярії. Родині не вистачало грошей і мати здавала в аренду другий поверх власного дерев'яного будинку. Але Василь в дозвілля не покидав малювання. Згодом малюнки потрапили на очі губернатору краю — П. Н. Замятіну. Той, граючи ролю мецената, розпорядився подати клопотання до керівництва Імператорської академії мистецтв у Петербурзі про зарахування туди Сурикова учнем. З Академії прийшла відповідь, що вони згодні узяти того учнем, але без виплати стипендії. До справи підключили місцевого багатія, золотопромисловця Кузнецова П. І. Той погодився сплатити грошовий внесок за навчання юнака.

Третьяков Павло і ця картина створить фінансову базу грошової незалежності Сурикова.

вирішує попрацювати в цьому жанрі. Надалі пейзаж ніби зникає у майстра як самостійний жанр, але залишається у його попередніх ескізах до епічних історичних полотен (« Дахи під снігом», акварель « Санта Марія дель Фйоре. Флоренція», «Собор Сан Марко. Венеція», «Мінусінськ»).

Собор Сан Марко. Венеція

Мінусінськ

сестрі Береніці та римському проконсулу Фесту», 1875

Інші твори