Життя та творчість Артю́ра Рембо́

Содержание

Слайд 2

Жан Ніколя́ Артю́р Рембо́ народився 20 жовтня 1854 у сім'ї середнього

Жан Ніколя́ Артю́р Рембо́ народився 20 жовтня 1854 у сім'ї середнього

достатку в французькому містечку Шарлевіль-Мез'єр в департаменті Арденни. Дитиною він бував
невгамованою, але був досить талановитим учнем. До 15 років вигравав
у численних конкурсах, і навіть міг складати сам вірші латиною.
У 1870 році його вчитель Жорж Ізамбар став справжнім наставником для Рембо, тому вірші молодого поета почали швидко вдосконалюватися. Він міг часто втікати з дому та приєднуватися до Паризької комуни 1871 року, яку він згодом описав у своїй поемі 'L'orgie parisienne ou Paris se repeuple' (Паризька маса). За деякими версіями, його було викрадено п'яними солдатами-комунарами. До того часу він став анархістом і дивував місцеву буржуазію своїм поношеним одягом і довгим волоссям.
Слайд 3

Повернувся до Парижа наприкінці вересня 1871 року на запрошення видатного французького

Повернувся до Парижа наприкінці вересня 1871 року на запрошення видатного французького

поета-символіста Поля Верлена. Вони обоє стали великими друзями, оскільки сподобались одне одному. Рембо часто листувався з Верленом, і в своїх листах розміщував різні поетичні твори, серед них і його знаменитий «П'яний корабель».
Верлен і Рембо наскільки здружилися, що невдовзі покинули Париж і вирушили до Лондона, при цьому Поль Верлен залишив свою сім'ю і дітей. Автограф Рембо
В липні 1873 року Рембо був змушений, не мало значення з Верленом чи без нього, вирушати знову до Парижа. В п'яному стані Верлен надзвичайно розлютився і двічі вистрілив у Рембо. За це Верлена було арештовано.
Згодом Рембо врешті відмовився від скарги в суд, проте Верлена уже було засуджено на два роки ув'язнення.
Після цього Рембо повернувся до Шарлевіль-Мез'єр, де потім написав прозовий твір 'Une Saison en Enfer'. У 1877 році Артур Рембо разом з французьким поетом Жерменом Новуе вирушає знову до Лондона.
Слайд 4

У серпні 1870 року Рембо залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а

У серпні 1870 року Рембо залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а

потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. За допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Так відтепер буде завжди, до самої смерті,— ніби націлений до якоїсь таємничої мети, Рембо намагається безперестанку пересуватися, щось шукає. Постійне оновлення стає пафосом його поетичного мислення.
У долі поета відобразилися переломні моменти сучасної історії Франції. Події Паризької Комуни допомогли бунтареві «вирвати коріння», піти з минулого, із буржуазного Шарлевіля. Перший протест поета був романтичним, романтизм надихав і його лірику
Слайд 5

Починав Рембо з учнівської відданості тодішнім авторитетам: В. Гюго, поетам «Парнасу»,

Починав Рембо з учнівської відданості тодішнім авторитетам:
В. Гюго, поетам «Парнасу»,

Ш. Бодлеру — тобто французьким романтикам. Показовим для початку творчості Рембо є великий вірш «Коваль». Усе в ньому нагадує поезію Гюго: історичний сюжет часів Великої французької революції, епічний зміст і епічна форма, республіканська ідея і монументальний стиль. Освоюючи досвід романтизму, Рембо за короткий час ніби повторив у власному творчому шляху етапи розвитку цього літературного напряму. Це відбулося в найпершій фазі творчої біографії поета, яка тривала півтора року — від 2 січня 1870 року, дати опублікування першого вірша Рембо, до травня 1871 року — дати поразки Комуни. Кожний крок поетичного зростання поета був позначений дивним на перший
погляд бажанням — позбавитися
того, що ним самим уже створено.
Слайд 6

Слайд 7

«Голосівки» Яскравим зразком символістської лірики Артюра Рембо є сонет „Голосівки". 13

«Голосівки»

Яскравим зразком символістської лірики Артюра Рембо є сонет „Голосівки". 13 травня

1871 року він пише листа, в якому заявляє про свій намір створювати нову поезію: "Я хочу бути поетом, і я намагаюся перетворитися на ясновидця... Йдеться про те, щоб досягти невідомого шляхом розладу всіх почуттів...".
Прагнення до "ясновидіння“ прямо пов'язується Рембо з бунтом, а "розлад почуттів" протиставляється "нормальному" соціальному буттю.
   У сонеті "Голосівки" Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. У "Голосівках" "поет-ясновидець" усе підкоряє своїй свідомості.
Слайд 8

А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О, —

А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О, —

про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп'яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.
Слайд 9

Рембо здатен бачити природу та світобудову позбавленими об'єктивних закономірностей; причинно-наслідкових зв'язків.

Рембо здатен бачити природу
та світобудову позбавленими об'єктивних закономірностей;

причинно-наслідкових зв'язків. Як і більшість віршів Рембо, "Голосівки" мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) та пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О).
Важливу роль у "Голосівках" відіграє принцип контрастності: чорне - біле, смерть - життя; потворне - прекрасне, швидкоплинне - випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати "Голосівки" як зразок символістського пошуку "відповідностей”, як панорамну картину Всесвіту.
Слайд 10

Поет намагається відмовитись від слова як смислової одиниці та викликати суб'єктивні,

Поет намагається відмовитись від слова як смислової одиниці та викликати

суб'єктивні, непевні почуття, підмінивши логічний зміст кольоромузикою, звуками і барвами. Слово не розповідає, не говорить, а звучить співзвуччям кольорів. Рембо був одним із перших французьких поетів, який почав писати верлібром. Він фактично знищив межу між поезією і прозою як основними типами організації художнього мовлення.
Поет намагається відмовитись від слова як смислової одиниці та викликати суб'єктивні, непевні почуття, підмінивши логічний зміст кольоромузикою, звуками і барвами. Слово не розповідає, не говорить, а звучить співзвуччям кольорів. Рембо був одним із перших французьких поетів, який почав писати верлібром. Він фактично знищив межу між поезією і прозою як основними типами організації художнього мовлення.
Намагаючись вивільнити енергію вірша, зробити йо­го засобом фіксації відтінків найвищої таємниці бут­тя, Рембо розхитував уявлення про формальну доско­налість поезії.
Слайд 11

Він стверджував: якщо «те, що Поет приносить звідси (зі світу абсолюту,


Він стверджував: якщо «те, що Поет приносить звідси (зі світу

абсолюту, - ОЛ.), має фор­му, він відтворює його оформленим, але якщо воно форми не має, він передає його безформним». Рембо був одним із перших французьких поетів, який почав писати верлібром. Він фактично знищив межу між поезією і прозою як основними типами організації ху­дожнього мовлення.
Слайд 12

” П’яний корабель” Для поезії Артюра Рембо характерна підвищена, загострена суб'єктивність,

” П’яний корабель”

Для поезії Артюра Рембо характерна підвищена, загострена суб'єктивність, чим

позначені вже ранні вірші французького автора.
«Людиною з підметками із вітру» назвав Рембо Поль Верлен. Подібний і ліричний герой молодого поета, який охоче малює себе у вигляді бродяги, що крокує серед полів, ночує просто неба, з обличчям, вмитим вранішньою росою.
Слайд 13

У «П'яному кораблі» А. Рембо ототожнюється з кораблем, який обірвав корабельні

У «П'яному кораблі» А. Рембо
ототожнюється з кораблем, який

обірвав корабельні канати, звільнився від команди, з смертельним захопленням віддається стихії. І все це відбувається під знаком фатального руху. Подолавши течію рік, корабель з насолодою кидається в море.

За течією Рік байдужим плином гнаний,
Я не залежав більш од гурту моряків:
Зробили з них мішень крикливі індіани,
Прибивши цвяхами до барвних стояків.

Слайд 14

На вантажі свої я не звертав уваги,— Чи хліб фламандський віз,

На вантажі свої я не звертав уваги,—
Чи хліб фламандський віз, чи

з Англії сукно,
I, ледь урвався крик матроської ватаги,
Я вирушив туди, куди хотів давно. 
Скажено хлюпали припливи океанські,
А я, колись глухий, як мозок дітвори,
Все за водою плив! I заколот гігантський
Зняли Півострови, простори і вітри.

Втративши кермо і штурвал, омитий хвилями від гидких слідів людської присутності, він занурюється в стихію Поезії — в морську стихію. Простір перестає розділяти, далеке стає близьким, а близьке — далеким; предмети втрачають чіткість окреслень і стають синіми плямами.

Слайд 15

Моє пробудження благословили шквали. Мов корок, танцював я на морських валах,

Моє пробудження благословили шквали.
Мов корок, танцював я на морських валах,
Що їх

візничими утоплених прозвали,
I десять діб вогнів не бачив по ночах. 
В сосновий корпус мій текла вода зелена,—
Солодка, як малим кисличний сік, вона,
Відкинувши убік і якір, і демено,
Блювоту вимила та плями від вина.
Слайд 16

Поетичний текст переобтяжений зоровими образами і мовними тропами, безпосередні враження зливаються

Поетичний текст переобтяжений зоровими образами і мовними тропами, безпосередні враження зливаються

абстрактними поняттями. Корабель «ковтає вод блакить», «пробиває небеса, роздерті блискавками», як стіну, бачить «сонця диск, що в жахові містичнім світив­ся сплесками фіалкових огнів».
І раптом серед блискавиці і грому виникає тихе ностальгічне бачення: «у мряці запашній засмучене дитя навшпинячки пускає, немов метелик той, хисткий кораблик свій».
У заключних рядках злиття між кораблем і ліричним «я» поета стає повним.
Слайд 17

I, взявшись на своїх бортах птахів гойдати, Їх чвари та послід,

I, взявшись на своїх бортах птахів гойдати,
Їх чвари та послід, я,

майже острівець,
Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,
Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець! 
Під гривою заток я — корабель пропащий,—Закинутий у вись етерну без птахів,
Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий
Не вирвуть остова, що від води сп'янів;
Слайд 18

Межі особистості зникають подібно тому, як втрачаються межі оточуючого простору. Не

Межі особистості зникають
подібно тому, як втрачаються межі оточуючого

простору. Не лише з простором, але і з часом відбуваються дивні метаморфози. З одного боку, дія поеми надзвичайно драматична, вона має початок і передбачений кінець і відбувається ніби у нас на очах. У той же час події відбуваються в минулому, що підкреслюється повторами зачинів строф: «Я бачив», «Я знаю», «Я марив»...
Дехто з дослідників творчості А.Рембо схильний думати, що відчуття прямого контакту з дійсністю доходило у
нього до пароксизму, а зорове сприйняття світу, його фарб і пластичних форм було настільки гострим, що породжувало галюцинацію. Саме цим можна пояснити його бажання, щоб у горнилі війни згоріло все - республіки й
імперії, армії й народи - і хай вітер розвіє їх прах.
Слайд 19

Я, весь плямований вогнистою дугою, Що мчав і гнав ескорт із

Я, весь плямований вогнистою дугою,
Що мчав і гнав ескорт із коників

морських
(Ультрамаринове склепіння наді мною
Валилось, плавлячись у вирвах вогняних), 
Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний
Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,
Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—
Я за Європою прадавньою тужив!