Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

найбільш повно виявився в поезії, хоча він був професійним художником і поетом за покликанням.

«Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить её глубокие таинства, и ещё под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчисленное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю»
(Із щоденника, 1 липня 1857р.)

живописі він був поетом, у поезії – живописцем.

Малювання й поезія стали для Шевченка
життєвою потребою, вираженням його
творчої індивідуальності.
До нас дійшло 240 поетичних творів
великого Кобзаря і 1200 мистецьких робіт
художника.

якому художник передав свій настрій, думки, переживання за два десятиліття: від романтичного юнака, якого одухотворяла воля, до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини.

1840

1847

1847

Таким він був, таким він бачив сам себе...

богу…помолюсь…
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю
(«Сон» 1847. Орська кріпость)

1846

Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
(«І виріс я на чужині» 1848)

зимою. 1848-1849

10 тяжких років провів Шевченко на казахській землі.
Але, незважаючи на важкі умови солдатчини –
знущання, муштру, заборону писати й малювати, –
Кобзар не припинив творчої роботи.
Його олівцем рухало щире співчування до народу,
приреченого царатом на вимирання.

сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Батько, мати – чужі люде,
Тяжко з ними жити!
… серце моє!
Не плач, Катерино…
Не показуй людям сльози,
Терпи до загину!

і в ліричних творах є контрастом до важких соціальних умов життя.
“Я хочу рисовать нашу Украину…”
(7 травня 1844р. Лист до О.Бодянського)