Аналітичні тенденції розвитку граматичного строю пізньої латини

Сентябрь 4, 2022

Главная
Алгебра
Аналітичні тенденції розвитку граматичного строю пізньої латини

Содержание

2. Іменник Латинський іменник мав категорії: роду, числа, відмінка, які позначались відповідними морфемами
3. Іменник: категорія роду Латинські іменники розподілялись на 3 роди: чоловічий, жіночий, середній В основі родової класифікації
4. Категорія роду в романських мовах 1) Іменники у романських мовах розподіляються на два роди – чоловічий
5. Категорія середнього роду Почала втрачатись у період пізньої латини (ІІІ ст.). Середній рід не зберігся в
6. Причини зникнення с.р. Латинські іменники с.р. ІІ відміни відрізнялись від іменників чоловічого роду тільки формами називного,
7. 2) Іменники с.р. незалежно від типу відміни в називному та знахідному відмінках множини закінчувались на –а,
8. Іменники взаємного роду Втрата с.р. не торкнулась всієї системи романських мов. Так, у східно-романських мовах розбіжності
9. Іменник: відміна Латинські іменники розподілялись у відповідності до їх закінчень на 5 груп – відмін (рос.
10. Іменники V відміни Через невелику кількість іменників ІV та V відмін, вони стали рано проявляти тенденцію
11. Те саме відбулось з іменниками: facies → facia glacies → glacia (іт. ghiaccia, фр. glace, рум.
12. Іменники ІV відміни Поступово стали вживатись як іменники ІІ відміни. У Плавта, Теренція зустрічаються форми родового
13. Категорія числа Західно-романські мови (пров., фр., ретором., ісп., порт., катал., північно-іт. діалекти) Показниками множини стали: морфема
14. Відмінок Поступове скорочення кількості відмінків стало загально романською тенденцією. Наприкінці римського періоду збереглось тільки 2 відмінки
15. Прийменникові конструкції Родовий відмінок замінився конструкцією “de + ablativus”: demidium de praeda (Плавт) замість demidium praedae
16. Іменник у романських мовах Більшість романських імен у однині походять від форми акузатива (знахідного відмінка). Від
17. Висновок Аналітизм романського іменника характеризується: Заміною синтетичних відмінкових форм описовими прийменниковими конструкціями. Появою артиклів – нових
18. Артикль основний засіб вираження категорії детермінації (означеності-неозначеності); додатковий засіб (для французької мови – основний) вираження категорій
19. енклітики/проклітики У латинській мові були особливі слова, що не мали наголосу: енклітики (від грець. enklitikos– той,
20. Вказівний займенник ille став вживатись перед іменником у пізньолатинський період. Спочатку не було твердого проклітичного або
21. На сході перевагу було віддано порядку homo ille, що підкріплюється болгарською традицією. Тут компонент ille перетворився
22. Висновок Займенники ille (нар.-лат. illu) “той” та ipse (ipsu) “сам” втратили вказівне значення и стали вживатись
23. Невизначений артикль однини з`явився значно пізніше від латинського кількісного числівника unus, -a, -um. Основною функцією стала
24. Прикметник Флексії прикметників класичної латини змінювались в залежності від роду, числа, відмінка визначуваного іменника. В літературній
25. В залежності від типу відміни прикметники розподілялись на дві групи: 1) прикметники ж.р. на –а відмінювались
26. Прикметник: зміни у пізній латині Прикметники з однією та двома флексіями зникли, набувши трьох флексій. Наприклад,
27. З втратою с.р. прикметники стали розподілятись за двома групами: 1) – форми з різними закінченнями для
28. Відмінювання прикметників Подібно до іменників прикметники зберегли тільки форми називного та знахідного відмінків в обох числах
29. Ступені порівняння У класичній латині для утворення ступенів порівняння використовувались синтетичні морфологічні засоби: 1) суфікси -ior,
30. Народна латина В народній латині синтетичні форми стали витіснятись аналітичними конструкціями з прислівниками: magis (рідше plus),
31. Прикметник в сучасних романських мовах ступені порівння утворюються аналітично: 1) в іберо-романських та балкано-романських мовах закріпилась
32. Суплетивні форми Латинські суфіксально-суплетивні форми порівняльного ступеня збереглись (всюди, крім балкано-романських мов) у деяких прикметників та
33. Особові займенники зберегли відмінникову парадигму: У більшості романських мов протиставлені суб`єктні та об`єктні форми, а у
34. У пізній латині форма 1-ї особи однини ĕgo замінилась на ĕo (можливо умбрського походження) → романські
35. присвійні займенники 1) утворення за аналогією з формою meus форм teus, seus, які найбільше розповсюдились у
36. Відносні та питальні займенники Питальні займенники quis, quid, qui, quae, quod вказували на можливість слідування за
37. інновації у системі дієслова: 1. В процесі переходу від латині до романських мов чотири латинські дієвідміни
38. 3. Із часових форм літературної латині у пізній період збереглись лише форми теперішнього часу всіх способів,
40. Скачать презентацию

Слайд 2

Іменник
Латинський іменник мав категорії:
роду,
числа,
відмінка,
які позначались відповідними морфемами

Слайд 3

Іменник: категорія роду
Латинські іменники розподілялись на 3 роди:
чоловічий,
жіночий,
середній
В основі родової

класифікації лежав логічний принцип:
- істоти позначались переважно іменниками чоловічого і жіночого роду,
- неістоти – іменниками середнього роду

Слайд 4

Категорія роду в романських мовах
1) Іменники у романських мовах розподіляються

на два роди – чоловічий та жіночий.
2) Середній рід було втрачено.
3) У більшості випадків рід іменників в романських мовах співпадає.
4) Протиставлення по роду використовується романськими мовами як дистинктивна ознака різних лексичних одиниць:
іт. il fine (мета) – la fine (кінець)
ісп. el pez (риба) – la pez (смола)
порт. o corte (поріз) - a corte (двір)
фр. le mousse (юнга) – la mousse (мох)
5) Категорія роду відображається у складі імені флексіями ч.р. та ж.р. у всіх мовах крім французької. Найбільш розповсюджена опозиція ч.р. –о – ж.р. –а, або ч.р. Ø – ж.р. –а. В румунській мові: ч.р. -u, Ø – ж.р. -ă, -еа.

Слайд 5

Категорія середнього роду
Почала втрачатись у період пізньої латини (ІІІ ст.).

Середній рід не зберігся в жодній романській мові у такому вигляді, яким його знала класична латина.

Слайд 6

Причини зникнення с.р.
Латинські іменники с.р. ІІ відміни відрізнялись від іменників чоловічого

роду тільки формами називного, знахідного, кличного відмінків, тому рано почався перехід іменників с.р. до розряду іменників ч.р. Наприклад,
у Плавта спостерігались коливання у вживанні :
nasum / nasus (ніс), dorsum / dorsus (спина),
caseum / caseus (сир)
У Петронія: balneus замість balneum (лазня), caelus замість caelum (небо)
!! У пізньолатинських епіграфічних пам`ятках форми середнього роду не зустрічаються зовсім

Слайд 7

2) Іменники с.р. незалежно від типу відміни в називному та знахідному

відмінках множини закінчувались на –а, що наближувало їх до однини іменників жіночого роду І відміни. Тому іменники с.р. зі збірним та матеріально-речовинним значенням було сприйнято романськими мовами як іменники ж.р.:
gaudia (замість gaudium)→ іт.gioia, фр. joie,
folia (замість folium) → іт.foglia, ісп. hoja, фр. feuille, рум. foaie

Слайд 8

Іменники взаємного роду
Втрата с.р. не торкнулась всієї системи романських мов.

Так, у східно-романських мовах розбіжності між іменниками ч.р. та с.р. у множині закріпились на новій основі.
Виник новий тип гетерогенних іменників, або іменників взаємного роду з формою ч.р. у однині та формою ж.р. у множині:
рум. lemn – lemne (ліс), semn – semne (знак), fapt – fapte (дія), sat – sate (село)
В італійській мові це непродуктивний ряд іменників.
До іменників цієї категорії близька так звана категорія абстрагованої якості у іспанській мові, яка передається артиклем середнього роду (neutro):
lo nuevo “нове”,
el rey (“король”) – lo rey (“якість, властива королю”)

Слайд 9

Іменник: відміна
Латинські іменники розподілялись у відповідності до їх закінчень на 5

груп – відмін (рос. склонение):
І відміна – capra, -ae
ІІ відміна – lupus, -i
ІІІ відміна – canis, -is
ІV відміна – fructus, us
V відміна – species, -ei

Слайд 10

Іменники V відміни
Через невелику кількість іменників ІV та V відмін, вони

стали рано проявляти тенденцію до злиття з іншими відмінами.
Наприклад: (V) materies, luxuries
вже в класичний період стали вживатись як іменники першої відміни: materia, luxuria

Слайд 11

Те саме відбулось з іменниками:
facies → facia
glacies → glacia (іт.

ghiaccia, фр. glace, рум. ghiata)
В Іберії, у південній Галії та у південній Італії продовжували вживатись форми типу facies (ісп. haz, пров. fatz, сіцил. fattši)
Тільки res,-ei, fides, -ei асимілювались з іменниками ІІІ відміни

Слайд 12

Іменники ІV відміни
Поступово стали вживатись як іменники ІІ відміни. У Плавта,

Теренція зустрічаються форми родового відмінку:
fructi замість fructus
gemiti замість gemitus
tumulti замість tumultus
2 іменники: nurus (невістка), socrus (теща) асимілювались як іменники І відміни:
Appendix Probi: nura, socra
! Отже, кількість типів відмін в пізній латині зменшилась з 5-ти до 3-х

Слайд 13

Категорія числа
Західно-романські мови
(пров., фр., ретором., ісп., порт., катал., північно-іт. діалекти)
Показниками

множини стали:
морфема –s,
артикль,
чергування основи
Наприклад,
ісп.puerta – puertas, hombre – hombres
фр. le garçon – les garçons,
le cheval – les chevaux

Східно-романські мови
(іт., рум., далмат.)

Показником множини стали голосні –і (множина ч.р. та ж.р.),
-е (множина ж.р.).
Наприклад,
рум. frate – frati (брат),
copil - copii (дитя), casa – case (дом), femeie – femei (жінка)
іт. fratello – fratelli, casa – case, (la) moglie – (le) moglie

Слайд 14

Відмінок
Поступове скорочення кількості відмінків стало загально романською тенденцією. Наприкінці римського періоду

збереглось тільки 2 відмінки – називний та знахідний, на сході Романії – 3 відмінки (називний, знахідний, давальний).
Причини:
Синкретизм (грець. з`єднання) відмінків – збіг флексій у іменників різних типів відмін.
Відпадіння кінцевих приголосних, у першу чергу –m, збільшило кількість омонімічних відмінкових форм, що сприяло їх поступовій заміні відповідними прийменниковими конструкціями:

Слайд 15

Прийменникові конструкції
Родовий відмінок замінився конструкцією
“de + ablativus”: demidium de

praeda (Плавт) замість demidium praedae (половина здобичи); liber de fratre замість fratris liber
Давальний відмінок → “ad + accusativus”: litteras ad te mitto (Цицерон) замість litteras tibi mitto
Ablativus → de, ab, ex, apud: dulcis ab hac voce (солодким голосом), de manibus suis (своїми руками)

Слайд 16

Іменник у романських мовах
Більшість романських імен у однині походять від форми

акузатива (знахідного відмінка).
Від латинського номінатива (називного відмінка) походять деякі назви істот:
traditor → фр. traître
soror → іт. suora, фр. sœur
judex → ісп. Juez
deus → порт. Deus
latro → катал. lladre, іт. ladro
Категорія відмінка у іменників є тільки в балкано-романських мовах, де протиставлені називний-знахідний і родовий-давальний.

Слайд 17

Висновок
Аналітизм романського іменника характеризується:
Заміною синтетичних відмінкових форм описовими прийменниковими конструкціями.
Появою

артиклів – нових показників граматичної оформленості, що є самостійними морфологічними одиницями і виражають категорію означеності-неозначеності (детермінації).

Слайд 18

Артикль
основний засіб вираження категорії детермінації (означеності-неозначеності);
додатковий засіб (для французької мови –

основний) вираження категорій роду та числа.
! ! ! В латинській мові артиклі були відсутні.
!!! Романський означений артикль походить від латинського вказівного займенника ille (нар.-лат. illu) “той”, у сардинській мові ipse (ipsu) “сам”.

Слайд 19

енклітики/проклітики
У латинській мові були особливі слова, що не мали наголосу:
енклітики (від

грець. enklitikos– той, що нахиляється назад) - ненаголошені слова, що фонетично приєднуються до попереднього наголошеного слова (кудá же вы?; páter te vídet, займенник te – енклітика і не має наголосу)
проклітики (від грець. proklitikos– той, що нахиляється вперед) - ненаголошені слова, що фонетично приєднуються до наступного наголошеного слова (на стенé; páter venit ad té, прийменник ad втратив наголос і перетворився на проклітику.
Енклітики і проклітики були односкладовими, максимум двоскладовими словами, які спирались на попереднє або наступне слово, з яким вони утворювали сполучення, що дорівнювались одному слову та мали один наголос.

Слайд 20

Вказівний займенник ille
став вживатись перед іменником у пізньолатинський період.
Спочатку не було

твердого проклітичного або енклітичного розташування артикля: конструкції ille homo або homo ille були рівноправними.
Але у всіх провінціях Римської імперії, крім східних, став переважати порядок ille homo (ille – препозитивний, проклітичний артикль).
Компонент ille став поступово втрачати наголос, перетворюючись на проклітику, що пояснює відпадіння одного зі складів – або 1-го, або 2-го.

Слайд 21

На сході перевагу було віддано порядку homo ille, що підкріплюється болгарською

традицією.
Тут компонент ille перетворився на енклітику і утворює з іменем тісні сполучення
Так, спочатку формою жіночого роду були: capra-lla, vulpe-lla
У балкано-романських мовах означений артикль закріплений у постпозиції до першого слова іменної групи, іменника або прикметника, з яким він зливається як флексія. Означений артикль відмінюється.

Слайд 22

Висновок
Займенники ille (нар.-лат. illu) “той” та ipse (ipsu) “сам” втратили вказівне

значення и стали вживатись у анафоричній функції (повторна номінація – video hominem…ille (homo)…).
У неавтономній позиції поряд з іменником з них утворився означений артикль, у незалежній позиції – придієслівний особовий займенник 3-ої особи, який був відсутнім у латині.

Слайд 23

Невизначений артикль однини
з`явився значно пізніше від латинського кількісного числівника unus, -a,

-um.
Основною функцією стала «сингуляризація» об`єкта, його ізоляція від всієї маси таких самих об`єктів.
Форма множини невизначеного артикля була відсутньою у пізній латині.
Невизначена множинність позначається спеціальною формою артикля у французькій мові: des. У інших романських мовах вона не має спеціальних способів позначення і передається формами іменника у множині без артикля.

Слайд 24

Прикметник
Флексії прикметників класичної латини змінювались в залежності від роду, числа, відмінка

визначуваного іменника.
В літературній латині прикметники відмінювались у відповідності до 3-х перших типів відмін іменника.
За типом родових флексій прикметники розподілялись на 3 групи:
1) прикметники 3-х закінчень (для кожного роду) : magnus, magna, magnum (великий), pulcher, pulchra, pulchrum (гарний);
2) прикметники 2-х закінчень (одне – для ч. та ж.р.; інше - для середнього): socialis, sociale (общественный), communis, commune (общий);
3) прикметники з однією флексією для всіх родів: : felix (щасливий), pauper (бідний).

Слайд 25

В залежності від типу відміни прикметники розподілялись на дві групи:
1) прикметники

ж.р. на –а відмінювались за I відміною, прикметники ч.р. на -us, -er і середнього на -um відмінювались за ІI відміною;
2) Всі інші відмінювались за III відміною іменників

Слайд 26

Прикметник: зміни у пізній латині
Прикметники з однією та двома флексіями

зникли, набувши трьох флексій. Наприклад, proclivis, proclive (похилий) → proclivus, -а, -um
Прикметники на -еr перейшли у групу на –us. Наприклад, : miser (нещасний) → miserus , sacer (посвященный) → sacrus.
Багато таких прикладів у Арреndix Probi: teter non tetrus (гидкий), acre non acrus (гострий), tristis non tristus (сумний).

Слайд 27

З втратою с.р. прикметники стали розподілятись за двома групами:
1) –

форми з різними закінченнями для ч. та ж.р.: malus, mala (поганий);
2) – форми з одним закінченням для ч. та ж. р. : triste, viride (зелений).
Такий розподіл прикметників зберігся у всіх романських мовах:
- франц. bon, bonne; ит. buono, buona; рум. bun, bună (хороший) - I група;
- ит. felice, рум. ferice (щасливий) - II група.

Слайд 28

Відмінювання прикметників
Подібно до іменників прикметники зберегли тільки форми називного та

знахідного відмінків в обох числах

Слайд 29

Ступені порівняння
У класичній латині для утворення ступенів порівняння використовувались синтетичні морфологічні

засоби:
1) суфікси -ior, -ius — для порівняльного ступеня: fortior, fortius (сильніший);
2) суфікси -issimus, -а, -um — для найвищого ступеня: fortissimus, -а, -um (найсильніший).

Слайд 30

Народна латина
В народній латині синтетичні форми стали витіснятись аналітичними конструкціями

з прислівниками:
magis (рідше plus), minus для позначення порівняльного ступеня: magis altus (більш високий), plus miser (жалюгідніший);
maxime, рідше bene, super, valde – для найвищого ступеня: valde pulchra (найгарніша).

Слайд 31

Прикметник в сучасних романських мовах
ступені порівння утворюються аналітично:
1) в іберо-романських та

балкано-романських мовах закріпилась форма MAGIS > исп. тás, рум. таi,
2) в гало-романських та італо-романських мовах — форма PLUS > итал. рiù, франц. рlиs.
Новоутворення романського періоду – абсолютний найвищий ступінь з прислівниками:
1) multum:
ит. molto grazioso (дуже гарний),
исп. muy hermoso,
порт. muito grande (дуже великий);
2) fortis : рум. foarte frumos (дуже гарний);
3) trans : франц. très grand.

Слайд 32

Суплетивні форми
Латинські суфіксально-суплетивні форми порівняльного ступеня збереглись (всюди, крім балкано-романських

мов) у деяких прикметників та відповідних прислівників:
франц. grand ‘великий' – majeur ‘більший', исп. grande — mayor, итал. grande - maggiore.

Слайд 33

Особові займенники
зберегли відмінникову парадигму:
У більшості романських мов протиставлені суб`єктні та

об`єктні форми, а у 3-ій особі – суб`єктні, прямооб`єктні та непрямооб`єктні (рос. косвенные) форми.
Протиставлення у роді (ч. та ж.) також відбувається тільки у 3-ій особі, для якої утворились на основі вказівних займенників відсутні у латині особові суб’єктні займенники 3 особи однини.

Слайд 34

У пізній латині форма 1-ї особи однини ĕgo замінилась на ĕo

(можливо умбрського походження) → романські мови: іт. io; рум. eu; ісп. yo; порт. eu; (ст.-фр.) gié → фр. je; сард. eo; пров. ieu
Форма 2-ї особи tu залишилась без змін.

Слайд 35

присвійні займенники
1) утворення за аналогією з формою meus форм teus, seus,

які найбільше розповсюдились у центральній частині Апеннінського півострова та Південної Галії;
2) за аналогією з архаїчними формами sus, sa, sum утворення форм mus, ma, mum; tus, ta, tum;
3) за аналогією з вокативом чоловічого роду mi поява форми жіночого роду mi від латинського mea;
4) закріплення в народній латині архаїчної форми voster за аналогією з noster замість vester: іт. vostro, ісп. vuestro, фр. votre.

Слайд 36

Відносні та питальні займенники
Питальні займенники quis, quid, qui, quae, quod

вказували на можливість слідування за ними імені та вживались:
- у функції додатків: Quod negotium facet? (яку роботу він виконує?);
- самостійно (Quis venit?);
- як засоби зв`язку у підрядних реченнях (крім означальних).
Відносні займенники qui, quae, quod вводили підрядні означальні речення і заміщували підмет головного речення.
У народній латині спільність відносних та питальних займенників ще більше зросла. У романських мовах ці займенники зберегли ті ж самі функції. Позиція та інтонація залишаються основними показниками їх конкретного значення.

Слайд 37

інновації у системі дієслова:
1. В процесі переходу від латині до романських

мов чотири латинські дієвідміни (I – на ARE, II – на Ē, III – на Ĕ, IV – на IRE) перейшли у три, оскільки парадигми ІІ та ІІІ дієвідмін перестали розрізнюватись.
2. Особова флексія дієслова частково збереглась у романських мовах і виражає в синтезі протиставлення за особою та числом.

Слайд 38

3. Із часових форм літературної латині у пізній період збереглись лише

форми теперішнього часу всіх способів, імперфекта дійсного способу, перфекта дійсного способу та кон`юнктива (рос. сослагательное наклонение), а в деяких областях Романії і форми плюсквамперфекту дійсного способу та кон`юнктива (рос. сослагательное наклонение).

Аналітичні тенденції розвитку граматичного строю пізньої латини

Содержание

ІменникЛатинський іменник мав категорії:роду,числа,відмінка,які позначались відповідними морфемами

Іменник: категорія родуЛатинські іменники розподілялись на 3 роди:чоловічий,жіночий,середній В основі родової

Категорія роду в романських мовах 1) Іменники у романських мовах розподіляються

Категорія середнього роду Почала втрачатись у період пізньої латини (ІІІ ст.).

Причини зникнення с.р. Латинські іменники с.р. ІІ відміни відрізнялись від іменників чоловічого

2) Іменники с.р. незалежно від типу відміни в називному та знахідному

Іменники взаємного роду Втрата с.р. не торкнулась всієї системи романських мов.

Іменник: відмінаЛатинські іменники розподілялись у відповідності до їх закінчень на 5

Іменники V відміниЧерез невелику кількість іменників ІV та V відмін, вони

Те саме відбулось з іменниками: facies → faciaglacies → glacia (іт.

Іменники ІV відміниПоступово стали вживатись як іменники ІІ відміни. У Плавта,

Категорія числа Західно-романські мови(пров., фр., ретором., ісп., порт., катал., північно-іт. діалекти)Показниками

ВідмінокПоступове скорочення кількості відмінків стало загально романською тенденцією. Наприкінці римського періоду

Прийменникові конструкції Родовий відмінок замінився конструкцією “de + ablativus”: demidium de

Іменник у романських мовахБільшість романських імен у однині походять від форми

Висновок Аналітизм романського іменника характеризується:Заміною синтетичних відмінкових форм описовими прийменниковими конструкціями.Появою

Артикльосновний засіб вираження категорії детермінації (означеності-неозначеності);додатковий засіб (для французької мови –

енклітики/проклітикиУ латинській мові були особливі слова, що не мали наголосу:енклітики (від

Вказівний займенник illeстав вживатись перед іменником у пізньолатинський період.Спочатку не було

На сході перевагу було віддано порядку homo ille, що підкріплюється болгарською

ВисновокЗайменники ille (нар.-лат. illu) “той” та ipse (ipsu) “сам” втратили вказівне

Невизначений артикль одниниз`явився значно пізніше від латинського кількісного числівника unus, -a,

ПрикметникФлексії прикметників класичної латини змінювались в залежності від роду, числа, відмінка

В залежності від типу відміни прикметники розподілялись на дві групи:1) прикметники

Прикметник: зміни у пізній латині Прикметники з однією та двома флексіями

З втратою с.р. прикметники стали розподілятись за двома групами: 1) –

Відмінювання прикметників Подібно до іменників прикметники зберегли тільки форми називного та

Ступені порівнянняУ класичній латині для утворення ступенів порівняння використовувались синтетичні морфологічні

Народна латина В народній латині синтетичні форми стали витіснятись аналітичними конструкціями

Прикметник в сучасних романських мовахступені порівння утворюються аналітично:1) в іберо-романських та

Суплетивні форми Латинські суфіксально-суплетивні форми порівняльного ступеня збереглись (всюди, крім балкано-романських

Особові займенникизберегли відмінникову парадигму: У більшості романських мов протиставлені суб`єктні та