Тарас Григорович Шевченко Таємниці життя

повітуЗвенигородського повіту Київської губернії в 
закріпаченійзакріпаченій селянській родині Григорія Івановича
Шевченка та Катерини Якімівни Бойко
козацького походження. Згідно з
родинними переказами його діди і
прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися на Україні XVII—XVIII ст. Ці повстання були жорстоко придушені і нормальне суспільне життя у регіоні Черкащини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини на тривалі роки було порушене. Основна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла. Саме такі нелюдські умови стають середовищем для формування сильних і непересічних особистостей, що присвячують життя боротьбі за кращу долю свого народу. Одним з таких людей для українського народу у той важкий час без сумніву став Тарас Шевченко.

повільно і неминуче губиться, забувається і, на жаль, спотворюється минуле. І лише написане слово, видимий слід чийогось діяння, крізь віки слугує незаперечним доказом земного буття людської душі, допомагає збагнути таємницю Серця Тараса Шевченка.
У 1861 році Тарас Шевченко помер. За 10 днів до смерті олівцем на офорті автопортрета 1860 р. поет у передчутті хвилини земного відходу написав свій останній вірш “Чи не покинуть нам, небого”. У цих поетичних рядках прочитується усе життя Тараса Шевченка, його переживання, страждання, мрії та сподівання – зворушливе прощання поета зі своєю незрадливою музою, надія побачити бодай у раю власний куточок і бажання спочити з любов’ю до Бога, до рідної землі, до людей. Поет усвідомлює неминучість останньої хвилини, а тому зі спокоєм та іронією говорить про те, що навіть лікарський дар Ескулапа не зможе врятувати його від подорожі з мудрим Хароном до берегів вічної Лети. На думку одного з найвизначніших шевченкознавців Павла Зайцева, цей самоіронічний вірш – “незрівнянний поетичний документ боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед лицем фізичної смерти»

скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства. Тарас Шевченко символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу. Тарас григорович Шевченко прожив дуже мало лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки під ярмом кріпацтва і понад 10 років у найжорсткіших умовах заслання. А решту 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.

знаходиш незвiданого. Його феномен  залишається до кiнця не пiзнаним. А чари його слова, менi здається, не будуть розгаданi нiколи. Такою самою мiрою, як i загадка його генiя, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру. Трагiчною була його доля. Сирiтство, поневiряння в наймах, жодноï рiдноï душi поруч. I це в перiод життя, який вважають найсвiтлiшим, найщасливiшим. Одна-однiсiнька за все життя усмiшка долi - звiльнення вiд крiпацтва. Яким треба було бути сильним i цiлеспрямованим, щоб за  кiлька рокiв надолужити те, що набувається десятирiччями: здобути освiту, оволодiти майстернiстю художника, а потiм шляхом самоосвiти стати одним з найосвiченiших людей свого часу. Вiн вiльно володiв французькою i росiйською  мовами. Його знання з iсторiï, украïнського фольклору, лiтератури,  украïнськоï мови по-справжньому енциклопедичнi. Справжнiй подвиг  Шевченка я вбачаю в тому, що вiн став основоположником украïнськоï  лiтератури, нацiональноï мови. Та життя готувало йому все новi й новi випробування. Десять рокiв заслання. Його переслiдували, кинули в нелюдськi умови. Тяжко хворий, вiн мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героïчний дух не вдалось: "Караюсь, мучусь, але... не каюсь!".