Класицизм в українській літературі

українській літературі .
4. Україна у світовому культурному просторі .

ст. цей напрям став панівним у більшості крахн Західної Європи, ннабув нових риста плідно виявився в добу Просвітництва йнавіть на початку 19 ст. лишався одним із провідних напрямів у багатьох національних літературах. Однією з причин такої життєздатності класицизму було те , що письменники цього напряму ставилися до своєї творчості не як до способу індивідуального самовираження, а як до “істинного мистецтва”, яке звертається до загально людського,не змінного.
Першими теоретиками класицизму стали гуманісти доби Відродження.Античну драму вони вважали взірцем художньої досконалості, на цей взірець вони пропонували орієнтуватись драматургам.
Сформмувавшись, як і бароко , на порозі Нового часу, класицизм був сповнений,але цей драматизм підкорювався суворій дисципліні зовнішніх проявів.

європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних .форм.
Класицизм не міг узгодити суперечність між двома началами людської природи — між матеріальним і духовним, між розумом і чуттям. Звідси йде раціоналістичне протиставлення розуму, трактованого як самодостатній. Єдиний і абсолютний засіб пізнання, чуттєвим зв'язкам людини з навколишнім світом. Звідси вкрай одностороннє розуміння натхнення і творчого процесу, яке виключає присутність індивідуального досвіду, емоційних факторів, інтуїції, а головне — постійної зумовленості форми художнього твору конкретним життєвим змістом.
Жак-Луї Давід (1748–1825), Франція
П'єр Нарсіс Герен (1774–1833), Франція
Антуан Жан Гро (1771–1835), Франція
Жан-Батист Реньо (1754–1829), Франція
Гільом Гільон Летьєр(1760–1832), Франція
Жак Реаттю (Jacques Réattu, 1760–1833), Франція
П'єр Поль Прюдон (1758–1823), Франція
Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозон (1767–1824), Франція
Леон Коньє (1794–1880), Франція
Бенджамін Вест (1738–1820), Велика Британія
Гевін Гамільтон (1723–1798)
Лосенко Антон Павлович (1737–1773), Російська Імперія
Помпео Батоні (1708–1787), Італія
Йоган Ендер (1793–1854), Австро-Угорщина
Томас Дежорж (1786–1854)

як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.
Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII–XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.
Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.