Владислав II Ягайло

Після смерті батька отримав великокнязівський престол, став разом із своїм дядьком Кейстутом володарем Литви. Діархічний режим, успадкований від попередніх років, виявився нетривким: між співправителями спалахнула відверта боротьба, що закінчилась ув'язненням і загибеллю Кейстута (1382 р.).
Проти Ягайла розпочав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Великий, що змусило Яґайла шукати союзу з Польщею.
1378 року християнізував Литву.
1385 року уклав Кревську унію між Польщею та Литвою, що положила початок створенню Речі Посполитої, передбачала інкорпорацію його держави до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви.
В 1392 р. за Острівською угодою змушений частково відродити політичну самостійність Литви, передавши її в управління своєму кузенові Вітовтові, але формально залишився далі Великим князем Литовським.
1407 року «бавив ся» у Львові та інших містах та селах (Батятичі) Русі[3].
Під час Грюнвальдської битви 1410 року польсько-литовсько-руські війська Ягайла і Вітовта здобули вирішальну перемогу надТевтонським орденом.
1413 року підписав з Вітовтом Городельську унію, прагнучи запевнити своїм дітям спадкоємність трону.
1417 року перебував у Галичині[