Ж.Б. Moльєр Міщанин-шляхтич

резиденції у Версалі турецьких послів. Турків змусили довго чекати, а потім прийняли їх у галереї Нового палацу, що була прибрана надзвичайно розкішно. На вбранні короля було діамантів на чотирнадцять мільйонів ліврів.

не сподобалося Людовіку XIV. Він наказав придворному драматургові Мольєру і композитору Люллі написати п’єсу, яка б висміювала турків. Так, 1670 року було створено комедію «Міщанин-шляхтич».

Комедія викликала різку критику. Усі зрозуміли,
що в п’єсі автор висміяв
не турків, а представників аристократії та буржуа,
які прагнули здобути дворянські титули.

Жан-Батист
Люллі

Жан-Батист
Мольєр

сцени, анекдотичні ситуації, висміювані людські типажі, але при цьому утверджує високу моральну ідею.

Фарс – театральна п‘єса легкого, грайливого змісту із зовнішнім комічним ефектом.

За формою – комедія-балет, фарсова комедія.

Буфонада – комедійна гра актора, у якій використані засоби надмірного комізму, блюзнірства.

— закоханий у Люсіль.
Дорімена — маркіза.
Дорант — граф, закоханий у Дорімену.
Ніколь — покоївка в Журденів.

Ков'єль — слуга Клеонта.
Вчителі: музики, танців, фехтування, філософії. Кравець. його учень.
Муфтій

працею (він спадковий торговець) заробив багато грошей і тепер щедро витрачає їх на вчителів і «дворянські» наряди, всіма силами намагаючись освоїти «шляхетні манери».

Учитель музики та учитель танців
лестять «тонкому» смаку і «блискучим» здібностям Журдена, вони вважають , що їм дуже пощастило з паном:

«Ми знайшли саме таку людину, яка нам потрібна. Пан Журден з його божевіллям на дворянстві і на світському житті — це для нас просто скарб».

тямлячи нічого, і кожній нісенітниці аплодує; та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість».

«Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його — червінці…».

“Він справді нічого не тямить, зате добре
платить”.

Учитель музики

Учитель музики

Учитель музики

оскільки до нього завітає шановна гостя, маркіза Дорімена, шлюб з якою надав би Журденові право називати себе дворянином.

Він просить учителя танців навчити його кланятися, а ще вихваляється своїм новим халатом. Кравець сказав, що вся знать ходить в таких, так що і він має.

кожний з них намагався ствердити своє право найбільшого впливу на Журдена і його гаманець.

«О! Бийтесь, товкмачте один одного, скільки влізе; я не втручатимусь; чого доброго,
ще порвеш собі вбрання, вас
рознімаючи. Дурень був би я, коли б устряв у вашу бійку,
щоб і мені ще перепало!»

Яку позицію в цій ситуації зайняв Журден?

філософії має передати героєві основи всіх знань. Але чому ж пан Журден не хоче навчатися

логіці, моралі, фізиці?

не бажає стримувати пристрасті

багато галасу
та плутанини

“ Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало”.

“слова ж які хитромудрі…”

Журден.

“Прекрасна, маркізо, Ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.

Журден пояснює вчителю філософії, для чого йому потрібні знання саме з орфографії.

«Я закохався в одну шляхетну даму і прошу вас
дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її впустити цій дамі до ніг».

того вкрав шмат матерії.

«Що ж це таке? Ви пустили квіточки головками донизу». «А крам оцей… від мого останнього костюма, що ви мені пошили!»

Кравець
запізнився

Прислав
вузькі панчохи

Замовив
тісне взуття.

Учні кравця видурюють
у Журдена гроші, звертаючись до нього:

шляхетний пан,
Ваша вельможність,
Ваша ясновельможність,
Ваша величність.

її думку, вони мастаки тільки ходити до нього і наїдатися за його рахунок.

Пані Журден зізнається, що їй совісно перед сусідами за поведінку чоловіка. «Можна подумати, у нас кожен день свято: з самого ранку, то і знай, пілікають на скрипках, пісні кричать».

його шпагою. Журден кричить, він не встигає відбити удар. Пані Журден вважає, що з ним послужливі тільки тому, що він багатий і у нього можна зайняти грошей.

“Сто чортів! Усі мені дорікають, що я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельможним панством.

Від них маєш тільки повагу та шану. Далебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби народитися вдруге – графом чи маркізом”.

Журден намагається зблизитися
з Доріменою, але насправді граф використовує його. Він сам хоче одружитися з Доріменою і позичає гроші в Журдена, щоб робити маркізі коштовні подарунки.

вісімсот ліврів, але ладен позичити йому ще двісті для рівного рахунку. Пані Журден називає чоловіка «дійною коровою».

щиро кохає. Журден відмовляє йому, оскільки той не дворянин. Батька не цікавлять почуття дочки, він хоче «зробити з неї маркізу».

Клеонт надає перевагу своєму колу, де може відчувати себе незалежною і гідною людиною. Його обурює сама думка про яку-небудь перевагу дворянина над міщанином.

Юнак вважає, що всякий обман принижує людину: «Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися під чужим титулом товариству на очі, вдавши з себе не те, що ми є насправді».

власної гідності, вірністю, здатністю на високі почуття, чесністю, твердістю моральних принципів. «Я маю власні перконання і ніколи їх не зречуся», - говорить Клеонт.

Клеонт – високопорядна людина. Його предки займали почесні посади. Він 6 років прослужив у війську, сам чесно нажив своє майно і прагне посісти «не останнє місце в товаристві».

Завдяки своїм внутрішнім якостям Клеонт піднімається значно вище не тільки за представників свого стану, а й багатьох аристократів.

до маркізи
Дорімени, бо вважає її багатою вдовою. Все, що тут влаштовується для неї Журденом, Дорант видає за своє. Діамант, який подарував Журден Дорімені
через нього, граф теж зараховує до своїх подарунків.

особу при королівському дворі. Він втратив честь, совість, людську гідність.

Вона зворушена його численними букетами, щоденними серенадами, чудовим феєрверком на воді, дорогим подарунком – діамантом. Їхні стосунки побудовані на розрахунку,
тут цінуються не справжні почуття, а гроші.

А маркіза бачить у ньому привабливого багатого чоловіка зі шляхетними манерами.

але його люб’язності перериває дружина і проганяє гостей. Вона дорікає чоловіку в тому, що він волочиться за маркізою. Дорант пояснює, що обід організував він для Дорімени, а Журден просто надав свій будинок для їх зустрічей.

Журдену здається,
що граф так спритно все придумав, щоб виручити його, Журдена.

«сина турецького султана», а сам виступає при ньому перекладачем. Ков’єль каже, що добре знав батька, Журдена, який був істинним дворянином. Він запевняє, що син турецького султана закоханий в Люсіль і має намір негайно одружитися з нею.

Син султана хоче також надати батькові своєї нареченої титул
«мамамуші»,
тобто турецького
дворянина.

Журден з радістю
погоджується.

яку проводять «турки» - найняті Клеонтом актори і він сам, вдаючи сина
турецького султана.

Турки, що танцюють, надівають під звуки музики на пана
Журдена тюрбан, б’ють його
під музику шаблями.
А Муфтій промовляє:

“Не стидатись, не кричати, коли хочеш паном стати!

“Бийте, бийте,
не жалійте!”

Журден, донька Люсіль, Дорант, Дорімена — і, дізнавшись, що відбувається, включаються в гру, кожний по-своєму використовує обдуреного Журдена. Він дає згоду на одруження Люсіль з Клеонтом, гадаючи, що видає її за сина турецького султана. Ніколь залишається з Ков’єлем.

А Дорант бере шлюб з Доріменою, переконуючи Журдена, що це хитрість, яка дозволить відвернути від його почуттів до Дорімени увагу пані Журден.

Ков’єль. — Другого такого й у цілому світі не знайдеш!»