Слайд 4
БЕСІДА З УЧНЯМИ ПРО ЖАНР РОНДО
ТА ІСТОРІЮ ЙОГО СТВОРЕННЯ.
Один із музикознавців,
котрий досліджував вплив музики на людину, довів, що твір В.А. Моцарта «Рондо в турецькому стилі» поліпшує настрій. Цікаво, що «Рондо...» є третьою частиною сонати ля-мажор. За законами музичної композиції, фінальну частину сонати пишуть у певній класичній формі. Моцарт обрав відому форму рондо: музика неначе «ходить» по колу і один мотив увесь час повторюється. Ця частина набула великої популярності, а згодом стала виконуватися як окремий твір. Форма рондо спочатку з’явилася в літературі — це назва строфічної організації вірша, яка склалася у середньовічній французькій поезії. У музиці рондо виникло в XIII ст. Спочатку це було старовинне (куплетне) рондо — улюблений жанр французьких клавесиністів
Ж. Шамбоньєра, Ф. Куперена, Ж.-Ф. Рамо. Це були програмні п’єси-мініатюри різного характеру. У цій формі композитори писали й танці. У німецькій музиці рондо виконують у фіналах концертів Й.С. Баха. За кількістю тем виділяють мале рондо (одна або дві теми) і велике рондо (три і більше тем).
Розгляньмо схему музичної форми рондо:
А — В — А — С — А — ... — А, де А — це рефрен, В і С — епізоди.
У XIX— XX ст. класична уніфікація форми відходить на задній план; натомість зростає індивідуалізація. Дві однакові конструкції —рідкісне явище. Рондо може мати будь-яку кількість частин, але не менше п’яти. Рефрен може проводитися в різних тональностях, нерідко порушується повторення частин. Такий тип рондо зливається з іншими формами, зокрема, із сюїтною.