Суперечності та соціально-економічні наслідки глобалізації

розширення виробничої кооперації.
2. Економія на масштабах виробництва, скорочення витрат, що створює умови для зниження цін.
3. Виграш від вільної торгівлі.
4. Загострення міжнародної конкуренції, що стимулює подальший розвиток нових технологій, формує нові конкурентні ринки, посилює суперництво на традиційних ринках.
5. Підвищення продуктивності праці внаслідок  раціоналізації виробництва на глобальному рівні та поширення передових технологій.
6. Мобілізація значних обсягів фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій на значно більшій кількості ринків.
7. Формування економічної основи для вирішення глобальних проблем людства, що обумовлено об’єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій у різних сферах. 

широкого і раціонального використання виробничих ресурсів різними країнами. Промислово розвинені країни отримають кваліфіковану робочу силу з інших країн, що є позитивним наслідком розвитку глобалізації. У той же час цей наслідок можна розглядати як негативний для тих країн, які втрачають своїх кваліфікованих робітників.
2. Позитивним наслідком глобалізації є загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Але цей наслідок є негативним для країн, що розвиваються, оскільки гостра конкурентна боротьба сприяє лише найсильнішим, найпотужнішим суб’єктам світової економіки і залишає на периферії більш слабких.
3. Поглиблення міжнародного поділу праці (МПП) розглядається як позитивний результат глобалізації. У той же час цей результат є негативним для слаборозвинених країн, перетворюючи ці країни на сировинну периферію («бананові республіки»).
4. Існують суперечності між суб’єктами глобалізації – інтересами транснаціональних корпорацій (ТНК) та інтересами національних держав, на території яких працюють ТНК.

на небезпечних виробництвах з неадекватним рівнем оплати, що веде до руйнування соціального капіталу країни;
знищення лісів і рибних промислів, вичерпання природних ресурсів, продаж токсичних хімічних речовин, які не розкладаються природним шляхом. Все це призводить до руйнування природного багатства держави;
скорочення інвестицій у наукові дослідження та підготовку наукових кадрів, зменшення рівня інноваційності економіки та погіршення її галузевої структури у напрямку сировинності;
шкідливе виробництво, яке призводить до погіршення стану навколишнього середовища і загрожує здоров’ю нації. У довгостроковій перспективі це призводить до погіршення життєздатності суспільства в цілому;
вимоги прямих субсидій, фінансової підтримки інфраструктури, пільгових режимів для ТНК порівняно з національними підприємствами. Це призводить до зниження рівня конкурентоспроможності національних підприємств і, в результаті, до банкрутства та закриття виробництв, що не витримали конкуренцію із світовими ТНК.

своїх конкурентних позицій, у т. ч. науково-виробничого потенціалу (частка України у світовому ВВП скоротилась з 0,37% у 1991 р. до 0,12% у 2016, тобто зменшилась майже втричі).
Це відбувається як унаслідок дії об’єктивних суперечностей глобалізації — переважної реалізації в процесах міжнародної інтеграції економічних інтересів більш сильних світових гравців (країн-світових лідерів та інтеграційних об’єднань). Також діє низка суб’єктивних причин — затяжні кризові трансформації, відсутність системних реформ, суспільно-політична нестабільність тощо.
Суперечності, що виникають у процесі економічної інтеграції України в глобальне світове господарство:
між національними, регіональними та глобальними інтересами;
між експортерами та імпортерами;
між захистом внутрішнього ринку і зовнішньоекономічною експансією.

зрив конференцій, самітів урядів глав держав та наднаціональних організацій, цілеспрямоване завданням збитків окремим ТНК, підприємствам через їх бойкот, пошкодження майна тощо;
у середньостроковій перспективі - анулювання, реорганізація та демократизація існуючих наднаціональних організацій та конференцій;
у довгостроковій перспективі - розробка альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, ідеологічних розбіжностей між державами.
Основними рисами сучасного антиглобалізму є:
децентралізація, горизонтальна (функціональна) кооперація, гнучкість, швидка зміна форм виступів, легкість та швидкість створення і розпаду структури, відсутність будь-яких кордонів для входу/виходу, загальнодоступність мережевих ресурсів, рівні права, антиринкове спрямування.
Основними правилами антиглобалістських рухів є: інтернаціоналізм, інтеркласовість, інтерідеологічність.

оподаткування фінансових операцій (АТТАК), формування якої у червні 1998 р. у Франції вважають зародженням руху антиглобалістів. Виступають за впровадження «податку Тобіна» на спекулятивні фінансові операції, який був запропонований у 1972 р. з метою більш ефективного розподілу капіталу серед країн третього світу. Ключовою ідеєю поміркованого крила є ідея т.з. «демократії участі».
Радикальний (руйнівний) напрям антиглобалістів. Виступають за створення альтернативної державі моделі управління суспільством, незалежну від влади великого капіталу. Висловлюють утопічні ідеї утворення єдиного глобального простору на засадах федеральної імперії з єдиним центром прийняття глобальних рішень.