Організація роботи партнерів. Соціальне партнерство

й одним із суттєвих аспектів відносин між людьми в процесі виробництва і  громадського життя.

Основу цивілізованих відносин, що складаються, між партнерами повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці (МОП). 

основі соціальної справедливості.

Безумовно, національні соціальні партнери всіх рівнів повинні керуватися цим принципом, тому що відступ від нього призведе до соціальних протестів і вибухів.
В умовах гласності і демократизму в управлінні позиції партнерів швидко стають відомі всім працівникам, аналізуються ними й в результаті складаються відносини довіри, або недовіри.

соціально-трудові проблеми, з огляду на ті наслідки, що можуть викликати їхні дії в інших країнах, регіонах і передбачали, як даний „прецедент” буде використаний іншими регіонами для обмеження соціально-трудових інтересів працівників. Треба уникнути ефекту ланцюгової реакції.

Другий принцип:
Незабезпечення в будь-якій країні працівникам людських умов праці є перешкодою для інших країн, що бажають поліпшити становища працівників.

і другого (профспілки) як представника працівників.
Тому визнання і гарантія права на об'єднання - обов'язкові умови існування партнерства. Але роботодавцеві потрібний злагоджений, стабільний, висококваліфікований колектив працівників. 

Третій принцип:
Воля слова і воля об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

принцип:
Усі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток.

Шостий принцип:
Повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.

Сьомий принцип:
Праця не є товаром (тут мається на увазі не економічне, а соціальне і моральне визначення поняття „праця”)

соціального партнерства, існують специфічні принципи організації роботи партнерів під час ведення колективних переговорів та взаємних консультацій:
   1) принцип трипартизму – представництво уряду або виконавських органів чи виконавських органів державної влади, профспілок і підприємців;
   2) принцип рівності та рівноцінності сторін при веденні взаємних переговорів і недопустимість обмежень законних прав працівників і підприємців;
  3) паритетність представництва (однакова кількість представників усіх сторін); 

повага до прав та обов'язків суб’єктів переговорів, недопущення протистояння інтересів сторін;
6) обов'язковість виконання досягнутих домовленостей та відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань.

примирливих методів і процедур, що застосовуються примирливими комісіями і трудовим арбітражем;
2.     застосування страйку лише як крайньої міри вирішення колективної трудової суперечки (конфлікту);
3.     прагнення сторін до найшвидшого врегулювання виниклої колективної трудової суперечки і підписанню угоди.