Винекнення та розвиток українського козацтва

кілька основних теорій походження козацтва:”етнічніх витоків”, “уходництва”, “захисна”і “соціальна”.
Згідно з теоріею “етнічних витоків”, козаки- це особлива група нащадків інших народів(хазар, черкесів, татар).”Уходницька” теорія повязує появу козацтваз уходом населення в придніпровя на промисли за рибою, сіллю, дикими кіньми тощо.Відповідно до “захисної” теорії козаки зявилися у звязку з тим що треба було захищати південний корднон країни від набігів татар.”Соціальна” теорія повязує винекнення козацтва з посиленням політичного, економічного, соціального, національного та релігійного гніту.

теорії слід розглядати в комплексі.посилення визискування селянства і міщанства релігійний і національний гніт, напади татар призводили до того, що частина населення втікала в незаселені степові райони середньої течії дніпра.там утікачи поступово обєднувались у групи, які спільно полювали нападали на татар, відбиваючи в них полонених та награбоване майно.Так з 16 століття на теренах України зявляються козаки, які вписали чимало героїчних сторінокв її історію.Термін “козак” тюркського походження означав “вільна людина, вояк” , “степовий розбійник”.Постійна загроза військових нападів змушувала козаків перш за все турбуватись про оборону.Як наслідок виникали укріплення, які називались січчю(від слова “сікти”-рубати), тому що місце заселення обставляли висіченими в лісі деревами.

українського князя Дмитра Вишневецького.Від початку освоєння уходниками нових земель вони в придатних місцях будували невеличкі укріплення(засіки, січі).Так поступово виникла система укріплень, а згодом сформувався й союз козацьких поселень.У 40-х роках 16 століття князь Дмитро Вишневецький обєднав розпорошені козацькі ватаги й незабаром збудував на острові Хортиця(1552) укріплене земляними валами й деревяним частоколом поселення, у якому розташований козацький гарнізон, зберігалися запаси зброї, боєприпасів та продовольства.Саме так утворилася Запрозька Січ.

плавнів-так званий Великий Луг.На цій території Дніпро розгалужувався на рукави, утворюючи багато річкових островів, тут він приймав у свій широкий могутний потік багато менших річок.Площа Великого Лугу 400км2.Тут були найкращі умови для полювання, рибальства, випасу худоби, землеробства, полювання і безпечного проживання та ведення козацького господарстваЗапорозці любили повторювати:”Січ-мати, а Великий Луг-батько, отам треба й помирати”.На даний момент Великий Луг на дні Кахівського водосховища.

та його приток, уникаючи таким чином раптових нападів ворога.Це була велика й могутня фортеця.Земляні вали й деревяний частокіл зовні оточував глибокий рів з водою.У фортечну систему укріплень входили високі вежі з бійницями для гармат, мушкетів та рушниць.Посеридині фортеці був великий майдан, а в його центрі- церкра Святої Покрови, неподалік, з одного боку, криниця, а з іншого- стовп, біля якого карали винних.
На січовий площі розташовувулися курені- довгі прямокутні будівлі, покриті очеретом, а також будинки старшини, канцелярія, пушкарня, склади, арсенал.Куренів було 38 і кожен з них мав свою назву залежно від місцевості, з якої походили до нього козаки.За фортечними укріпленнями знаходився “грецький дім”, у якому жили іноземці посли та купці.А навколо фортеці було передмістя де жили козаки-ремісники:котлярі ,зброярі, римарі, шевці, кравці та інші.

із кременевими замками й пістолів, котрі козак завжди носив з собою за поясом.До холодної зброї належали шабля(“шабля сестриця”, як любовно називали її козаки) ,котру прикріпляли до поясу з лівого боку, бойові ножі, кинджали, келепи(бойові молоти), списи, ощепи(багри для стягування вершників із коней).
Списи використовувулися не лише під час бою.Коли треба було перебратися через болотисту місцевість, козаки складали списи решіткою, робили настіл із хмизу й очерету і так долали перешкоди.Порох і кулі запорзці тримали в прохівницях або в патронташах(чересах).Лицарських шоломів ,панцирів і лат козаки не носили.

а взимку їх було значно менше.Вільні від походів козаки за загальним сигналом рано прокидалися, купалися в річці незалежно від пори року.Кожен курінь окремо снідав тим, що приготував його кухар, їжа була дуже проста, але поживна, як правило це була соломаха .Після сніданку йшли до січової цекви.Потім займалися побутовими справами-прали, шили, чистили зброю, лагодили човни тощо.Інші несли сторожову варту, займалися ремеслом.Джури навчалися в школі.О 12-й годині лунав сильний постріл, і козаки йшли обідати, їли тетерю, куліш, галушки, юшку, рибу, баранину або дичину.
Після обіду відпочивали, співаючи пісні й думи, слухаючи розповіді бувалих людей чи гру кобзарів.Потім знову займалися різними справами.Ввечері йшли до церкви на молитву, вечеряли, відпочивали й поринали у сон, довіривши своє життя пильним вартовим на фортечних вежах.

виготовляли зі стовбура одного великого дерева-липи або верби- завдовжки до 18метів.Боки обшивали дошками.Виходив великий човен завдовжки приблизно 20 метрів, завширшки 3-4метра, із висотою бортів 2.5метра.Усередині робили перегородки й лавки, човен просмолювали, ставили 2 стерена й 10-15 пар весел.До бортів липовим ликом прикріплювали товсті вязки очерету, щоб навіть заповнений водою човен зберігав плавучість.На човні ставили щогли для вітрил.У такий човен вміщувалося 50-70 озброєних шаблями й рушницями козаків.На кожній чайці було по 4-6 фальконетів(невеликі гармати).Порох ,свинець ядра, харчові продукти в бочках-усе вміщувалося усе вміщувалося у швидкохідному, маневрованому човні, який міг підійти до будь якого берега.У морському поході козаки користувалися компасом.

після молитви.Вони носили на шнурочку натільний хрестик із зображенням Покрови Пресвятої Богородиці, архістратига Михаїла, Миколи Чудотворця.На січовому майдані стояла Покровська церква.Храми були також у козацьких слободах.Використовувалися й похідні церкви.Мали запорозці й монастирі:Самарський Пустинно-Миколаївський, Нехворощанський.У монастирях вони лікували рани одинокі козаки тут знаходили притулок на схилі літ.Козаки підтримували церкву матеріально.Повернувшись з походу з трофеями, значну частину віддавали на церкву.Вони шанували січових священників, ходили на прощу до Києва, дотримувалися релігійних свят і постів.

з К.Косинським.

Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і м. Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592— 1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя.
Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

повернувшись з загоном козаків після походу в Молдавію проти турків, С. Наливайко закликав запорожців виступити проти шляхетського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всюБрацлавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тисяч чоловік, здобуло Гусятин,Канів, Бар, Луцьк та інші міста.
Навесні 1595 року повсталі рушили на Волинь, а згодом — у Білорусь. В кінці 1595 року і на початку 1596-го повстанський рух розгорнувся на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. У Білорусь на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Матвієм Шаулою. В Білорусі повстання мало виразно антишляхетський характер.
В грудні 1595 р. уряд Речі Посполитої кинув на придушення повстання військові сили під командуванням польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. В кінці січня 1596 року Наливайко з невеликим загоном (1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. 23 березня (2 квітня) 1596 року загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об'єднались під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ.
14 квітня відбулась битва під Каневом. В урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася вирішальна битва. Після жорстокого бою повстанці були змушені відступити на Лубенщину. Проте шлях відступу далі був відрізаний новими коронними коругвами.
Навесні 1596 року на Солониці під Лубнами повстанці були оточені переважними силами польського війська. Майже два тижні (з 25 травня) героїчно оборонялися козаки. С. Жолкевський пообіцяв реєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю. Довідавшись про переговори козацької старшини з С. Жолкевським, повстанці запідозрили Г. Лободу у зраді й вбили його. Але частина старшини 28 травня (7 червня) 1596 року підступно схопила С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. Тільки невеликий загін козаків на чолі з Криштофом Кремпським зумів вирватися з оточення і відступив на Запорожжя.
С. Наливайка та інших шістьох ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 року після нелюдських тортур їх стратили.