- Главная
- Литература
- Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич
Содержание
- 2. Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (23 вересня 1900, Новий Санч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
- 3. Життєпис Народився 23 вересня 1900 у Новому Санчі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений
- 4. У 1906—1910 р. навчався в народній школі Н. Санча. 1910-18 р. навчався у Першій новосанчівській гімназії
- 5. У 1939–1940 рр. — професор УВУ (Український вільний університет) у Празі. Як активний учасник українського національно-визвольного
- 6. У квітні 1943 як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку
- 7. Пам’ять На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Івано-Франківську, Коломиї та деяких інших містах. У
- 9. Скачать презентацию
Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич
Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (23 вересня 1900, Новий Санч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Польща) — 2 листопада 1985, Париж, Франція) — український (лемко) історик, географ, енциклопедист, видавець,
Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич
Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (23 вересня 1900, Новий Санч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Польща) — 2 листопада 1985, Париж, Франція) — український (лемко) історик, географ, енциклопедист, видавець,
Життєпис
Народився 23 вересня 1900 у Новому Санчі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений у греко-католицькій церкві
Життєпис
Народився 23 вересня 1900 у Новому Санчі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений у греко-католицькій церкві
У 1906—1910 р. навчався в народній школі Н. Санча. 1910-18 р.
У 1906—1910 р. навчався в народній школі Н. Санча. 1910-18 р.
У 1918–1919 рр. — артилерист в Українській Галицькій армії. Після відступу УГА за Збруч в половині 1919 року залишився у Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання у 1919–1923 рр.
В однострої вояка Української Галицької Армії. 1918 рік
У 1928–1939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. 27-28 вересня 1929 у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора В. Кубійовича.
З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.
У 1939–1940 рр. — професор УВУ (Український вільний університет) у Празі.
Як активний учасник українського національно-визвольного руху
У 1939–1940 рр. — професор УВУ (Український вільний університет) у Празі.
Як активний учасник українського національно-визвольного руху
Попри всі труднощі воєнного часу, УЦК, очолюваний ним, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові. У Холмі повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої Богородиці.
Після приєднання Галичини до генерал-губернаторства в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.
У квітні 1943 як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого
У квітні 1943 як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого
«Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі:
1.Ми включені в боротьбу з большевизмом не як безіменні;
2.Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову
3.Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії;
4.Це може бути точка виходу для дальших планів;
5. Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм».
Пам’ять
На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Івано-Франківську, Коломиї та деяких інших містах.
У 1944 р.
Пам’ять
На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Івано-Франківську, Коломиї та деяких інших містах.
У 1944 р.
Після розгорання польсько-української підпільної війни виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).
У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука стає його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). У розмові з Шандруком він висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії „Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.» За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.
Після Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947–1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія і людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін.
Головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984) та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон, 1984—1985), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (Торонто). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).
Помер 2 листопада 1985 р. у Сарселі (Франція), на 86-му році життя.
(Схожий на Яценюка, якщо чесно)