Овощи

XVI ст., задовго до картоплі, кукурудзи та тютюну. Спочатку томати вважалися неїстівними і навіть отруйними, і їх розводили тільки як декоративні рослини. Довгий час помідори в їжу не використовували, вважаючи їх небезпечними. Потім стали вживати тільки зелені помідори. Широке розповсюдження як їстівні овочі стиглі помідори отримали лише в минулому столітті.
У наш час помідори широко використовуються в їжу, з них готуються найрізноманітніші страви. Їх споживають у свіжому вигляді, перероблені в найрізноманітніші страви та консерви.

району і агротехніки їх обробітку. Томати містять 93,9% води, 1% білків, 3,7% вуглеводів, більша частина яких — розчинні цукри (глюкоза, фруктоза і трохи сахарози), незначна кількість крохмалю, а також 0,7% целюлози. У помідорах є і органічні кислоти, в основному лимонна і яблучна, і незначна кількість щевелевої кислоти.
З мінеральних солей в них міститься 180 мг% калію, 18,5 мг% фосфору і в меншій кількості — кальцію, магнію, натрію, заліза та ін.
Найцінніше в плодах помідорів - вітаміни. Вони містять 23 мг% вітаміну C; 0,61 мг% каротину (провітамін A); 0,85 мг% вітаміну E; 0,63 мг% вітаміну K; 0,58 мг% вітаміну PP і в меншій кількості — вітаміни B1, B2 та ін.

обміну речовин. Помідори допомагають організму викидати відпрацьовані речовини і сприяють виділенню отруйних речовин з організму разом з сечею. Тому томатний сік - гарна їжа для хворих з порушеним обміном речовин, а також для страждаючих артритами, ожирінням, діабетом та ін.
Спілі свіжі томати містять найбільше поживних речовин. У них міститься в два-три рази більше вітаміну C, ніж в зелених плодах.
У пастеризованому і правильно збереженому томатному соці вітаміни затримуються (при мінімальних втратах) протягом двох років. У склянці томатного соку міститься близько половини необхідної для людини денної дози провітаміну A і вітаміну C. Томатний сік і особливо свіжі помідори є гарним засобом для профілактики авітамінозів C і A.

тисяч років. Батьків­щиною огірків вважається Індія. І сьогодні в цій країні можна побачити дикі огірки. Вони як ліа­ни обвивають дерева в лісах. Огірками обплетені огорожі в індійських селах.
Як культурна рослина огірки були відомі ста­родавнім єгиптянам та грекам.
У Стародавній Греції лікарі приписували огіркам жарознижувальну дію. Особливою поша­ною цей овоч користувався у римських імперато­рів Августа й Тіберія: жоден обід не обходився у них без огірків.
У І ст. огірки почали вирощувати в Японії і Китаї.

під Моск­вою для потреб царського двору на городах що­року вирощували велику кількість огірків.
Уміло вирощували огірки землероби Китаю і Японії. Спочатку в ящиках на дахах підростала розсада, а потім її густо висаджували на добре угноєних маленьких городах і підв'язували до кілків. Чіпляючись вусиками за підпірки, росли­ни тягнулися вгору. Зі шпалер звисали плоди огірків завдовжки до 1,5 м.
Огірки тим цінніші, чим вони менші.

в різних ши­ротах. Вони мають відмінні смакові якості як у свіжому, так і в квашеному вигляді.
Свіжі огірки зарекомендували себе і як кос­метичний засіб. Огірковий сік освіжає шкіру, відбілює її, надає їй матовості і бархатистості, а та­кож сприяє видаленню вугрових висипів, ласто­виння, пігментних плям.

довгожданих сонячних днів, але і, на жаль, гострий брак вітамінів у всьому організмі. Проте перш ніж бігти в аптеку за черговою баночкою вітамінно-мінерального комплексу, пригадаєте про такого прекрасного помічника в боротьбі з авітамінозом, як редиска.

особливо важливе ранньою навесні, коли ще немає інших свіжих овочів. Вона містить вітаміни С, В1, В2, В5, РР, калій, кальцій, натрій, магній, фосфор і залізо. Цей корисний в усіх відношеннях овоч підвищує імунітет і рівень гемоглобіну в крові. Також редиска підсилює обмін речовин, сприяє підвищенню апетиту і покращує травлення, завдяки вмісту великої кількості клітковини. Смак редиски досить специфічний і не всі можуть є цей овоч їсти ціляком. Якщо ж натерти редиску на терці або нарізувати дрібними скибочками, додавши її в овочевий салат, то страва виходить досить смачне і не менш кориснішою.

У дикому виді зустрічається в тропічних районах Америки. Перець як культура став відомий після відкриття Америки. Відтіль його привезли і стали вирощувати вІспанії, Італії і Болгарії. В Україну він попав з Болгарії в XIX столітті.