Обряди у поемі Енеїда

як оса.»

сіллю було завжди дуже містким символом. Те, що хліб висловлює побажання благополуччя і багатства, мабуть, для всіх очікувано. У народному світогляді хліб і всі хлібні рослини споконвічно наділялися святістю. До хліба треба було ставитися з особливою повагою. У східних і західних слов'ян було прийнято тримати буханець хліба в червоному кутку. Хліб, що лежить перед іконами, символізував зв'язок між людьми і Богом. Молодих благословляли іконою і хлібом, при укладенні домовленості про весілля, руки молодих клали на хліб. На Успіння, традиційно святили новий свіжоспечений хліб. До повернення з церкви, домашні нічого не їли, очікуючи освітлений коровай, розговлялися шматочком такого хліба, а залишок священного короваю загортали в чисту полотнину і клали під образу. Вважалося великим гріхом впустити хоча б крихту такого хліба. Було чимало і прикмет, пов'язаних з хлібом. Наприклад, не можна доїдати хліб за іншим, тому що тоді забереш від нього всю силу й щастя. З цієї ж причини не можна їсти хліб за спиною іншої людини. Вірили, що того, хто дає за столом шматок хліба собаці, чекає бідність. Той, хто залишив шматок хліба на столі, схудне – хліб буде його їсти або ганятися за ним на тому світі. Хліб брали з собою в дорогу, щоб він охороняв у дорозі. Обходили з хлібом палаючу будівлю, щоб зупинити пожежу. Хліб втілює побажання благополуччя і багатства, а от сіль відіграє роль оберегу, захищає від ворожих сил і злого впливу. Спеціально запрошений чаклун, наприклад, брав з рук господині хліб і сіль, розламував хліб на шматочки, круто посипав сіллю і розкидав їх по сторонах, щоб захистити дім від злих сил. Відмовлятися від хліба з сіллю вважалося надзвичайно непристойним. Сам факт такого частування був знаком особливої приязні й довіри. Вважалося, що якщо нагодувати хлібом з сіллю недруга, то він стане другом. Вираз "ти забув мій хліб і сіль" вважалося найбільшим докором невдячній людині. Саме слово "хліб і сіль", за народним переконанням, відганяє злих духів. "Хліб і сіль", – кажуть, входячи в будинок, застав господарів за їжею, бажаючи їм благополуччя.

біг душі свій рай одпер.»

честь померлого, багато в чому зберегла старообрядні риси, хоча і в спрощеній формі. Спільна трапеза закріплювала похоронний обряд, була і залишається його не самою сумною, а, навпаки, іноді навіть життєствердною частиною. Похоронному обряду в більшій мірі, ніж інших родинних обрядів, притаманна функція сімейного і громадського психологічного об'єднання. Вона проявляється в тому, що обряд формує почуття близькості зі своєю родиною, родинним колективом, сільською громадою - через згуртування в горі, подолання нещастя, поділ втрати сім'ї, об'єднання підтримки. Одночасно обряд ніс ідею історичної зв'язку живих і мертвих, неперервності життя в чергуванні поколінь. Зміст поминок - пробудження та підтримання пам'яті, спогади про померлих предків. В поминальному обряді завжди зберігалося спогад про те що померли колись були живими, і це спогад мислилося як дія, в якій померлий втілюється і стає його учасником. В акті спільної поминальної трапези зберігалася певна знаковість обрядових страв: вони мали скоріше символічний, ніж ритуальний характер. Етнічний колорит простежується в наборі страв, порядок їх зміни, часу проведення обрядової трапези. Основою раціону росіян був хліб. Хліб в його різновидах завжди використовувався і в обрядових цілях. Поминки і донині являють собою не тільки одну з традиційних форм вираження жалю і співчуття, але і стійку форму спілкування населення, про що свідчить участь у них зазвичай великого числа родичів, знайомих, сусідів, товаришів по службі, які приходять на них без спеціального запрошення. Вони є одним з потужних засобів передачі від одного покоління до іншого народних традицій. В цьому найважливіша причина збереження їх побутування в народі. У поминальній трапезі зберігаються обрядові страви і напої, причому утримуються не окремі страви, а нерідко їхній традиційний набір. Отже, в поминальному обряді, незважаючи на сумний, навіть трагічний характер його причини - смерті людини - зберігається безліч дуже старих традицій,які служать для об'єднання сім'ї та згуртування всього нашого народу.

пес»