Содержание
- 2. Етіологія й патогенез. Етіологія не визначена. Основними чинниками, які обумовлюють розвиток системної склеродермії, є генетична схильність
- 3. В патогенезі ССД основними моментами є порушення імунітету, фіброутворення і мікроциркуляції, які взаємодіють і формують характерні
- 4. Поряд з цим наступають імунні порушення – гіперпродукція антитіл до тканин організму, утворення імунних комплексів, які
- 5. Клінічні прояви Клінічні прояви захворювання відзначаються поліморфністю й полісиндромністю, віддзеркалюючи генералізований, системний характер захворювання. У патологічний
- 6. Вазоспастичні порушення і суглобовий синдром є найчастішими початковими проявами ССД. У деяких хворих першими ознаками хвороби
- 7. Шкіра тоді стає сухою, гладенькою, пов’язаною з прилеглими тканинами, іноді спостерігають її пігментацію або гіперкератоз; стає
- 8. Шкіра на обличчі стає натягнутою, не зморщується, обличчя набуває маскоподібного, амімічного вигляду, ніс загострюється. Ніздрі натягуються.
- 9. “кисетний шов”
- 10. “удар шаблею”
- 11. Ураження судин у хворих на ССД за важкістю клінічних проявів досить варіабельне. Однією з ранніх і
- 12. Вазоспастичні реакції в поєднанні з враженням мікросудин лежать в основі розвитку дігітальних некрозів, легеневої гіпертензії, ішемічних
- 15. Ураження суглобів наявне практично у всіх хворих на ССД і може проявлятися поліартралгіями, поліартритом із переважно
- 16. Системна склеродермія
- 17. Для хворих на ССД типові часті міалгії, слабість і поступово наростаюча атрофія м'язів. Остання розвивається унаслідок
- 18. Розсмоктування дистальних фаланг
- 20. Кальциноз (синдром Тиб’єржа - Вейссенбаха) - характерна ознака ССД. Кальцієві відкладення звичайно, розташовуються в шкірі чи
- 21. Однією з характерних вісцеральних локалізацій склеродермічного процесу є ураження легень. Основним проявом легеневої патології є пневмофіброз
- 22. Враження органів травлення виявляють у 60-70 % хворих на ССД і зумовлене хронічною ішемією та розвитком
- 23. Патологічні зміни нирок у хворих на ССД також обумовлені, в основному, ураженням судин і клінічно мають
- 24. Склеродермічна нефропатія з клінічною симптоматикою хронічного дифузного гломерулонефриту звичайно прогресує й призводить до розвитку ниркової недостатності
- 25. Патологія серця проявляється вогнищевим або дифузним фіброзом або вогнищевим некрозом у зв’язку з мікроваскулярною патологією, порушенням
- 26. Ураження нервової системи проявляються симптомами, обумовленими змінами в периферичних, вегетативних і центральних відділах. Найчастіше виявляють ураження
- 27. Клінічні прояви захворювання можуть бути різними, в залежності від клінічних форм. Виділяють: дифузну склеродермію, лімітовану, перехресний
- 28. Дифузна склеродермія характеризується генералізованим ураженням шкіри і характерними одночасними розвитком синдрому Рейно, ранніми вісцеральними ураженнями (шлунково-кишковий
- 30. Виділяють три варіанти клінічного перебігу ССД: гострий , підгострий і хронічний, які відрізняються між собою за
- 31. ССД з підгострим перебігом частіше починається з виникнення суглобового синдрому або вазомоторних порушень, на які швидко
- 32. Для хронічного перебігу ССД характерні прогресуючі вазомоторні порушення за типом синдрому Рейно-Лериша й обумовленими ними трофічними
- 33. У процесі розвитку ССД виділяють 3 стадії: І - початкова, ІІ - стадія генералізації, ІІІ -
- 34. ІІ стадія захворювання характеризується полісиндромністю клінічної картини, що віддзеркалює генералізацію склеродермічного процесу. У більшості хворих розвивається
- 35. Приклади формулювання діагнозу: Системна склеродермія, підгострий перебіг, II стадія, активність III ступеня, рецидивуюча пневмонія, базальний пневмосклероз,
- 36. Діагностика ССД базується на характерних для захворюваннях клінічних симптомокомплексах, комбінації діагностичних ознак, одержаних в результаті клінічного,
- 37. Лікування хворих на ССД повинно бути: а) своєчасним: б) патогенетично обґрунтованим; в) комплексним; г) диференційованим; д)
- 38. В період загострення хворі потребують стаціонарного лікування, але основний напрямок – довготривале лікування в амбулаторних умовах.
- 39. Менш виразний антифіброзний ефект має рослинний препарат мадекасол. Позитивним є його вплив на судинний тонус. Препарат
- 40. У разі затухання процесу з метою зменшення тканинного набряку у хворих ССД застосовують ферментотерапію (лідазу у
- 41. Глюкокортикоїди призначають при підгострому і гострому перебігу з ІІ й ІІІ ступенем активності процесу. Середні й
- 42. При лікуванні патології органів травлення: симптоматичне призначення гастрокінетиків (метоклопрамід, цізаприд), антисекреторних препаратів, режим харчування. Лікування дисбактеріозів
- 43. Первинна профілактика передбачає активне виявлення осіб із підвищеним ризиком розвитку ССД – рідні хворих на ССД
- 44. Дерматоміозит Дерматоміозит - системне захворювання сполучної тканини з запальними і дегенеративними змінами посмугованих, гладеньких м’язів і
- 45. Етіологія і патогенез. Етіологія захворювання не вияснена. Вірогідна роль вірусів та спадковості. Підтвердженням вірусної гіпотези є
- 46. Паранеопластичний ДМ складає 14-30 % від всіх випадків хвороби і розвивається на тлі злоякісних пухлин із
- 47. Клінічні прояви. ДМ частіше розвивається поступово. Враження шкіри – найбільш типова ознака ДМ. Найхарактернішими ознаками ураження
- 48. дерматоміозит
- 49. Типовими ураженнями шкіри вважаються капілярити долонь і подушечок пальців. За умови тяжкого перебігу ДМ можуть розвиватися
- 50. На початку захворювання проявляється загальною і генералізованою слабкістю м’язів, розвитком різної інтенсивності міалгій, що можуть виникати
- 52. Велике значення в клініці ДМ має ураження м’язів, які інервуються язикогорловим, блукаючим і під’язиковим нервами (
- 53. В розвитку захворювання виділяють : 1) початковий період – від кількох днів до 1 місяця і
- 54. Частіше спостерігається підгострий перебіг з поступовим розвитком захворювання з помірної слабкості, появи незначних міалгій і артралгій,
- 55. Вісцеропатії у хворих на ДМ розвиваються рідше ніж при інших захворюваннях сполучної тканини. З вісцеропатій у
- 56. Ураження нирок у разі ДМ зустрічається досить рідко і лише в окремих спостереженнях описані випадки розвитку
- 57. Паранеопластичний ДМ вирізняється тяжким перебігом. Для дитячого ДМ характерно перш за все дві особливості – висока
- 58. Зміни лабораторних показників у хворих на ДМ неспецифічні і залежать від ступеня активності патологічного процесу. Спеціфічнішими
- 59. Діагностика. Для діагностики ДМ необхідно звертати увагу та важливі критерії: симетрична проксимальна слабкість м’язів, результати біопсії
- 60. дерматоміозит
- 61. Критерії поліміозита - Проксимальна слабкість м’язів – пояс верхніх і нижніх кінцівок і тулуба - Підвищення
- 62. Диференційну діагностику проводять з іншими нозологічними формами дифузних захворювань сполучної тканини ( системний червоний вовчак, ревматоїдний
- 64. Лікування первинного (ідіопатичного) ДМ залежить від характеру перебігу захворювання й активності патологічного процесу. Найефективнішими препаратами у
- 66. Скачать презентацию