Ядерна зброя. Вплив іонізуючого випромінювання на живий організм

вражаючих факторів ядерного вибуху.

Література:
Ядерное оружие. Учебник / Воениздат.1987 г. с.3-99.
Защита от ОМП. Учебник / Воениздат.1989 г. с. 7-81.
Радіаційний, хімічний та біологічний захист військ. Ч. 1. Виявлення та оцінка радіаційної обстановки. Навчальний посібник / В.В. Мельниківський, В.І. Плахотя. – Х.: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2005. – стор. 5-29.
Радіаційний, хімічний та біологічний захист підрозділів. Навчальний посібник / В.В. Мельниківський, Г.Б. Гишко, В.Г. Грицай, В.І. Плахотя. – Х.: Акад. внутрішніх військ МВС України, 2009. – 267 с.

при ядерному вибуху. Ядерний вибух супроводжується виділенням величезної кількості енергії, тому по руйнівній та вражаючій дії він у сотні і тисячі разів може перевищувати вибухи найбільших боєприпасів, споряджених звичайними вибуховими речовинами.

Для здійснення ядерних вибухів використовуються:
ланцюгова реакція ділення ядер – це така реакція, яка розпочавшись діленням одного чи декількох ядер, може продовжуватись в речовині без зовнішнього впливу, тобто такою, що розвивається сама;
реакція синтезу (термоядерна реакція) – це така реакція, під час якої відбувається з'єднання легких ядер елементів з утворенням більш важких.

яка поділяється

Рис.1. Схема побудови атомного заряду гарматного типу

частини крилатих і зенітних ракет;
авіаційні бомби;
артилерійські снаряди і міни;
бойові зарядні відділення торпед;
інженерні міни.
За потужністю вибуху ядерні боєприпаси умовно поділяються на:
- над малі (до 1 кт);
- малі (1 – 10 кт);
- середні (10 – 100 кт);
- великі (100 кт – 1 Мт);
- над великі (понад 1 Мт).

(контактні) і вибухи в повітрі на висотах, при яких світна область торкається поверхні землі.
Наземний вибух здійснюється для руйнування об'єктів, що складаються із споруд великої міцності, а також ураження військ, що знаходяться в міцних укриттях, якщо при цьому припустимо чи бажано сильне радіоактивне зараження місцевості та об'єктів у районі вибуху і на сліді хмари. Він може застосовуватися і для ураження відкрито розташованих військ, якщо необхідно створити сильне радіоактивне зараження місцевості.

торкається поверхні землі (води), але нижче границі тропосфери. Повітряні вибухи підрозділяються на низькі і високі.
Їх доцільно застосовувати для ураження відкрито розташованого о/с, озброєння і мало міцних споруджень. Низькі повітряні вибухи можуть здійснюватися і для руйнування міцних споруджень, якщо необхідно уникнути сильного радіоактивного зараження місцевості.

при якій світна область торкається поверхні води.
Надводний вибух доцільно здійснювати для ураження великих надводних кораблів і міцних споруджень військово-морських баз, портів і т.п., коли припустиме чи бажано сильне радіоактивне зараження води і прибережної місцевості.

Підводний вибух

Підвідним називається вибух, здійснений у воді на різних глибинах.
Підводний вибух доцільно здійснювати для ураження кораблів усіх класів, у тому числі підводних човнів у підводному положенні, а також для руйнування гідротехнічних споруд, мінно-мережних і протидесантних загороджень, встановлених у воді й біля берегової лінії, коли немає необхідності уникати сильного радіоактивного зараження води, кораблів і берегової смуги.

на глибині, при якій відбувається викид ґрунту, чи без істотного порушення поверхні ґрунту.
Підземний вибух доцільно здійснювати для руйнування особливо міцних підземних споруд, а вибухи з викидом ґрунту та утворенням воронок - для завалів (особливо в горах) в умовах, коли припустиме сильне радіоактивне зараження місцевості й об'єктів.

відносять вибухи на висотах більше 10 км.
Стратосферний ядерний вибух: Н = 10‑ 80 км;
Космічний ядерний вибух: Н > 80 км
Висотний ядерний вибух здійснюється для знищення в польоті повітряних і космічних засобів нападу ворога (головних частин балістичних ракет, крилатих ракет, літаків та ін.).
Основними вражаючими факторами ядерного вибуху є:
ударна хвиля (на утворення якої витрачається 50% енергії вибуху);
світлове випромінювання (35%);
проникаюча радіація (5%);
радіоактивне зараження (10%).
Виділяються також ЕМІ і вторинні вражаючі фактори.

кг/см2) – пошкодження слуху, вивих кінцівок.
середні - (0,4 – 0,6 кг/см2) – пошкодження органів слуху, кровотеча, вивихи кінцівок.
важкі - (0,6 – 1 кг/см2) – контузія всього організму, пошкодження органів.
При тиску понад 1 кг/см2 – травми можуть бути украй важкими і смертельними.
Захист о/с і техніки: укриття (сховища), пагорби і насипи, яри, виярки.

Ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення світної розпеченої маси газів у центрі вибуху і являє собою область різкого стиску повітря, що поширюється від центра вибуху з надзвуковою швидкістю.

видимій, ультрафіолетовій і інфрачервоній областях спектра.
Розрізняють 4 ступені опіків від світлового випромінювання :

- опік першого ступеня: являє собою поверхневе ураження шкіри, що зовні виявляється в її почервонінні (2-4 кал/см2 ).
- опік другого ступеня: характеризується утворенням пухирів (4-10 кал/см2)
- опік третього ступеня: викликає омертвіння глибоких шарів шкіри (10-15 кал/см2).
- опік четвертого ступеня: обвуглювання шкіри і підшкірної клітковини, а іноді і більш глибоких тканин.
Захист о/с і техніки: яри, виїмки, димові завіси, засоби захисту.

проникаючої радіації є ядерні реакції розподілу і синтезу, що протікають у боєприпасах у момент вибуху, а також радіоактивний розпад осколків розподілу. Вражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози випромінювання, тобто кількістю енергії радіоактивного випромінювання, поглиненої одиницею маси середовища, що опромінюється.
Розрізняють експозиційну і поглинену дозу.

Експозиційна доза виміряється несистемними одиницями - рентгенами (Р). В системі СІ виміряється – Кл/кг.
Поглинена доза виміряється в радах (1 рад = 0,01 Дж/кг). Виміряється в системі СІ – грей (1 Гр = 1 Дж/кг = 100 рад).
Сумарні дози гамма-випромінювання, що не призводять до зниження боєздатності особового складу:
- однократне опромінення (імпульсне чи протягом перших 4 діб) - 50 рад;
- багаторазове опромінення протягом перших 30 діб – 100 рад;
- протягом 3 міс – 200 рад;
- протягом 1 року – 300 рад.

дозі опромінення 150 – 250 рад. Прихований період продовжується два-три тижні, після чого з'являються нездужання, загальна слабкість, нудота, запаморочення, періодичне підвищення температури. У крові зменшується вміст білих кров'яних тілець. Променева хвороба I ступеня виліковна;
Променева хвороба II ступеня (середня) виникає при сумарній дозі опромінення 250 – 400 рад. Прихований період триває біля тижня. Ознаки захворювання виражені більш яскраво. При активному лікуванні настає видужання через 1,5 – 2 міс;
Променева хвороба III ступеня (важка) настає при дозі опромінення 400 – 700 рад. Прихований період складає кілька годин. Хвороба протікає інтенсивно і важко. У випадку успішного результату видужання може наступити через 6 – 8 міс;
Променева хвороба IV ступеня (вкрай важка) настає при дозі опромінення понад 700 рад. При дозах, що перевищують 5000 рад, о/с втрачає боєздатність через декілька хвилин.
Захистом від проникаючої радіації є: свинець, сталь, бетон, танк, БТР, бліндажі.

об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху під час її руху.

За ступенем небезпеки для о/с радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони:
Зона А – помірного зараження. Дози опромінення до повного розпаду РР на зовнішній границі зони Д = 40 рад, на внутрішній границі Д = 400 рад.
Зона Б – сильного зараження. Дози опромінення на границях Д = 400 рад і Д = 1200 рад.

Зона В – небезпечного зараження. Дози опромінення на границях Д = 1200 - 4000 рад.
Зона Г – надзвичайно небезпечного зараження. Дози опромінення на границях Д = 4000 - 7000 рад. Рівні радіації на зовнішніх границях цих зон через годину після вибуху складають відповідно 8, 80, 240 і 800 рад/год, а через 10 год – 0,5; 5; 15 і 50 рад/год. Захист о/с: споруди, техніка.