Державна мова — мова професійного спілкування

Август 24, 2022

Главная
Лингвистика
Державна мова — мова професійного спілкування

Содержание

2. ПЛАН 1. Поняття мови. Функції мови. 2. Поняття літературної мови. 3. Мова професійного спілкування. 4. Мовне
3. 1. Мова – особлива знакова система, яка називає поняття та реалії об’єктивної дійсності та забезпечує потреби
4. ФУНКЦІЇ МОВИ: Номінативна (називання) Комунікативна (спілкування) Ідентифікаційна (ототожнення) Естетична Крім обов’язкових функцій, деякі мовознавці виокремлюють факультативні,
5. УКРАЇНСЬКА МОВА: за давністю належить до старописемних мов; за призначенням — національна мова українського народу, державна
6. 2. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОВА ІСНУЄ У : вищій формі вияву - сучасна українська літературна мова нижчій
7. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА Це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує всі сфери
8. Літературній мові характерні: унормованість уніфікованість наддіалектність поліфункціональність стилістична диференціація усна і писемна форми існування
9. ТИПІЗАЦІЯ МОВНИХ НОРМ: 1. Орфоепічні (норми правильної вимови). 2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування). 3. Морфологічні (норми
10. Нижча форма української національної мови реалізується у таких виявах: Територіальний діалект – це один із варіантів
11. 3. Терміни «ділова мова» і «мова професійного спрямування» нетотожні. Ділова мова — це відгалуження літературної мови,
12. 4. Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни,
13. Кожна держава самостійно вирішує мовне питання, враховуючи історичні фактори, національні особливості, культурні традиції і виходячи із
14. 5. Функціонування української мови залежить від стану мовної політики в державі. Мовна політика – це система
16. Скачать презентацию

Слайд 2

ПЛАН
1. Поняття мови. Функції мови.
2. Поняття літературної мови.
3. Мова професійного спілкування.
4.

Мовне питання у різних державах.
5. Мовна політика в Україні.

Слайд 3

1. Мова – особлива знакова система, яка називає поняття

та реалії об’єктивної дійсності та забезпечує потреби людини в спілкуванні та пізнанні. Знаком у мові є лексема (слово). Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може. Мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп суспільства і кожної людини.

Слайд 4

ФУНКЦІЇ МОВИ:
Номінативна (називання)
Комунікативна (спілкування)
Ідентифікаційна (ототожнення)
Естетична
Крім обов’язкових функцій, деякі мовознавці виокремлюють факультативні,

реалізація яких в комунікативних актах залежить від ситуації, зокрема: контактоустановлювальна, апелятивна, волюнтативна.

Експресивна (вираження)
Гносеологічна (пізнання)
Мислетворча
(формування думки)
Культуроносна

Слайд 5

УКРАЇНСЬКА МОВА:
за давністю належить до старописемних мов;
за призначенням — національна мова

українського народу, державна мова України;
за походженням належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї
за кількістю мовців перебуває на 21 місці.

Слайд 6

2. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОВА ІСНУЄ У :
вищій формі вияву -

сучасна українська літературна мова
нижчій формі вияву - діалекти (територіальні та соціальні), просторіччя

Слайд 7

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови,

що обслуговує всі сфери суспільної діяльності людей: державні та громадянські установи, пресу, художню літератур, науку, театр, освіту і побут людей.
Засновником нової української літературної мови став І.П.Котляревський, який уперше ввів живу мову народу в твори (“Енеїда” (1798 р.))
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка.

Слайд 8

Літературній мові характерні:
унормованість
уніфікованість
наддіалектність
поліфункціональність
стилістична диференціація
усна і писемна форми існування

Слайд 9

ТИПІЗАЦІЯ МОВНИХ НОРМ: 1. Орфоепічні (норми правильної вимови). 2. Акцентуаційні (норми

правильного наголошування). 3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння тощо). 4. Лексичні (норми правильного слововживання) . 5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і слово- сполучень, уживання прийменників). 6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації). 7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі). 8. Орфографічні (норми написання слів). 9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Слайд 10

Нижча форма української національної мови реалізується у таких виявах:
Територіальний діалект

– це один із варіантів національної мови, яким послуговуються як засобом спілкування у мовленнєвих колективах, виділених за географічною ознакою.
Соціальний діалект (соціолект) – варіант національної мови, який використовується в соціальних групах: учнів середніх навчальних закладів, студентства, представників певної професії тощо. Формами соціального діалекту є жаргон і арго.
Просторіччя - одна з загальнозрозумілих форм національної мови, яка, перебуваючи на межі народнорозмовної мови з літературною, становить особливий стилістичний пласт слів, фразеологізмів, форм, об’єднаних яскравим експресивним забарвленням зниженості, згрубілості, фамільярності.

Слайд 11

3. Терміни «ділова мова» і «мова професійного спрямування» нетотожні.
Ділова мова —

це відгалуження літературної мови, що забезпечує спілкування (писемне та усне) на офіційно-діловому рівні.
Мова професійного спрямування (фахова мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. У мові професійного спрямування, окрім ділового реалізуються також науковий і розмовний стилі.
Мова правознавчого спрямування - це різновид літературної мови, який використовує юрист у професійній діяльності.

Слайд 12

4. Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна

більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти

Державна (офіційна) мова — це закріплена традицією і законодавством мова, вживання якої є обов’язковим у всіх сферах офіційного спілкування.
Критерії надання мові правового статусу державної:
1) мова титульної нації;
2) мова корінного народу;
3) природність мови;
4) розвиненість мови;
5) поширеність мови.

Слайд 13

Кожна держава самостійно вирішує мовне питання, враховуючи історичні фактори, національні особливості,

культурні традиції і виходячи із потреб суспільства і громадян.

У світовому мовному законодавстві відомі три підходи до розв’язання цієї проблеми:
Перша модель передбачає абсолютне визнання офіційною (державною) виключно однієї мови.
Друга модель – можливість існування поряд із загальнодержавною офіційною мовою інших офіційних мов із територіально обмеженим статусом в окремих частинах держави.
Третя модель передбачає існування
в державі кількох офіційних (державних)
мов.

Слайд 14

5. Функціонування української мови залежить від стану мовної політики в державі.

Мовна політика – це система заходів (політичних, юридичних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Мовна ситуація визначається взаємодією різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі.
Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови як головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.

Державна мова — мова професійного спілкування

Содержание

ПЛАН1. Поняття мови. Функції мови.2. Поняття літературної мови.3. Мова професійного спілкування.4.

1. Мова – особлива знакова система, яка називає поняття

УКРАЇНСЬКА МОВА:за давністю належить до старописемних мов;за призначенням — національна мова

2. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОВА ІСНУЄ У : вищій формі вияву -

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВАЦе унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови,

Літературній мові характерні: унормованість уніфікованість наддіалектністьполіфункціональністьстилістична диференціаціяусна і писемна форми існування