Орфоепія в українській мові

Лук’яненко Настя, Терещенко Андрій, Рачинська Вика, Чернега Дмитро, Доценко Владислава.
Мета проекту: ”Обґрунтувати особливості формування орфоепічних навичок на уроках української мови.»
Задача проекту: “Вивчити загальні закономірності творення звуків, їх класифікацію, схарактеризувати звукові зміни, визначити інші фонетичні одиниці - склад і наголос.»

поняттям орфоепії є ор­фоепічна норма. Вона охоплює на­самперед вимову звуків у різних позиціях наголошу­вання слів та інтонацію. Порушення нормативної вимови спричиняють:

діалектне оточення;
змішування норм близькоспоріднених мов (найчастіше української з російською та польською);
іноді письмо: слова вимовляють так, як вони написані, без ураху­вання розбіжності між вимовою й написанням.

Кодексом орфоепічних норм слу­жить «Орфоепічний словник». Дотримання мовцями правил літе­ратурної вимови — це показник за­гальної культури людини й суспіль­ства в цілому.

Орфоепія

мовлення, зосереджує увагу співрозмовника або слухача не на змісті, не на тому, про що йдеться в мовленні, а на його звуковому оформленні; часто недодержання орфоепічних норм може спричинити спотворення висловлюваної думки; воно завжди викликає небажані, неприємні емоції у співрозмовників та слухачів.

трапляється ще досить часто. Інколи помилка зумовлюється пропуском одного із звуків, наприклад:

Правильно

Плутати
Плутаю
Плутають

Неправильно

Путати
Путаю
Путають

Дуже часто у мовленні замість [ф] вживають [хв], а замість [хв] -[ф]

факт
фарба
фахівець
Феномен
форматний
функціонувати
хвала
хвороба
хвакт
хварба
хвахівець
хвеномен
хворматний
хвункцюнувати
фала
фороба

між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту.

Північне наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей.

Південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та пів­нічної частини Миколаївської областей.

Південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать говори Середньої Наддніпрянщини, що є основою літературної мови.

— на початку XX століття в процесі формування сучасної української літературної мови. Проте несприятливі умови, в яких перебувала українська мова за часів царизму, роз'єднання українського населення аж до 40-х років ХХ століття державними кордонами, гальмували цей процес, а разом з ним гальмували й становлення та стабілізацію єдиних орфоепічних норм. Умови для остаточного усталення орфоепічних норм української мови створилися лише за радянського часу, а їх поширення на всю українську територію стало можливим тільки після возз'єднання всього українського народу в єдиній українській радянській державі.