Правові основи заповідної справи

у міжнародних угодах

(1992 р.)
ЗУ «Про Червону книгу України» (2002 р.)
УП «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України» (1993 р.)
УП «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» (1994 р.)
УП «Про оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» (1996 р.)
Постанова КМУ «Про вдосконалення державного управління заповідною справою України» (1997 р.)
ЗУ «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки» (2000 р.)

1. Законодавство України.

природного середовища (ЗУ «Про ПЗФ України»)
Урядовим органом державного управління, що діє в складі міністерства і підпорядковується йому, визначено Державну службу заповідної справи.
Із 40 існуючих нині заповідних територій вищого рангу 19 підпорядковані Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, решта 21 – органам виконавчої влади, вищим навчальним закладам, державним науковим організаціям.
заповідники, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва звільняються від земельного податку.
Землі ПЗФ можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Територія природних заповідників, національних природних парків, заповідні зони біосферних заповідників є власністю Українського народу, тобто не підлягають приватизації або передачі у комунальну власність.