Тлумачення норм права

права обумовлюється посиленим процесом становлення нового законодавства. Система права оновлюється. Виникають не тільки нові правові інститути і поняття, але навіть окремі галузі права, як наприклад, приватне право. В таких умовах природним є підвищення ролі тлумачення норм права як головного інструмента його вірного розуміння і застосування.

це інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів із з’ясування та роз’ясненню змісту норм права відповідно до вираженої в них волі суб’єкта правотворчості

За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це обумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з’ясування їх змісту. У певних випадках виникає потреба в їх роз’ясненні – тлумаченні.

Тлумачення закону, в тому числі про кримінальну відповідальність, – це з’ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

тобто ті, від кого виходить акт тлумачення норм права.
У залежності від суб’єкта тлумачення норм права буває офіційним та неофіційним і відрізняється один від одного ступенем загальнообов’язковості.

Об’єктом тлумачення є воля суб’єкта правотворчості. При тлумаченні з’ясовується те, що сказано в законі, витікає з його формулювання, а не те, чого хотів або мав на увазі законодавець. Відхід від його волі, підміна її власним розумінням, інтересами доцільності або необхідності недопустимі ні за яких обставин.

Предмет тлумачення – це те, що підлягає безпосередньому тлумаченню в кожному окремому випадку. Тобто певна норма права або увесь нормативно-правовий акт, що тлумачать. Предметом тлумачення є конкретна форма (джерело) права (закон, указ, постанова тощо) або окрема її частина.

метод дав змогу вивчити становлення теорії тлумачення норм права, обґрунтувати потребу в переосмисленні застарілих підходів до правотлумачної діяльності.
За допомогою порівняльно-правового були співставлені положення чинного законодавства, законопроектні норми України й зарубіжних країн, розглянуто правове регулювання правотлумачної діяльності в інших державах.
Системний метод став у нагоді при обґрунтуванні необхідності тлумачення норм закону про кримінальну відповідальність.
Формально-логічний – при встановленні ознак тлумачення закону про кримінальну відповідальність, формулюванні його поняття і здійсненні класифікації способів тлумачення.
Серед спеціальних застосовувався статистичний метод дослідження й метод узагальнення, зокрема, при узагальненні судової практики

залежно від суб’єкта, який
роз’яснює закон –
а) легальне (офіційне) тлумачення;
б) судове тлумачення;
в) наукове (доктринальне) тлумачення;
2)залежно від прийомів (засобів) тлумачення –
а) граматичне філологічне тлумачення;
б) систематичне тлумачення;
в) історичне тлумачення;
3) залежно від обсягу тлумачення –
а) буквальне (адекватне) тлумачення;
б) обмежувальне тлумачення;
в) поширювальне тлумачення.

Тлумачення закону, в тому числі про кримінальну відповідальність, – це з’ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

особами
та закріплюється у спеціальному акті, що має юридично обов’язковий характер виконання.

нормативне

казуальне

Нормативним у теорії права
вважається такий вид тлумачення, результати якого поширюються на невизначене коло осіб і випадків
застосування норми права, тобто таке тлумачення має загальний характер.

неофіційного тлумачення, то формально воно не є обов’язковим, оскільки здійснюється
суб’єктами, що не мають офіційного статусу й повноважень офіційно тлумачити норму права.
Результати такого виду тлумачення закріплені у формі рекомендацій, порад і не породжують
юридичних наслідків.

певний суб’єкт, поділяється на автентичне (авторське) і легальне (делеговане)

Автентичне
офіційне тлумачення пов’язане з діяльністю органу, що видав цей нормативний акт.

Легальне тлумачення
здійснюється за дорученням органу, що видав конкретний акт, або у випадку, коли цьому органу
надається відповідне повноваження законодавцем.

Найбільш виправданим є застосування автентичного тлумачення кримінально-правових норм з
єдиним застереженням, що кримінально-правові норми та інститути не підлягають автентичному
тлумаченню, яке надається самим законодавцем, органом, який власне і приймав відповідну
кримінально-правову норму.

повсякденному житті;
професійне (або компетентне), що надходить від особи, яка має спеціальну освіту (адвоката, нотаріуса, юрисконсульта);
доктринальне (наукове), яке надається вченими
в коментарях, статтях, монографіях, навчальних посібниках.
Важливою їх ознакою є відсутність
юридично обов’язкової сили, формально-обов’язкового характеру.

доктринальне тлумачення норм права

являє собою інтелектуально-вольову неофіційну діяльність
суб’єктів, яка має об’єктивний і суб’єктивний характер, спрямована на з’ясування та роз’яснення волі
законодавця, що знаходить вираження у нормі права, з метою її правильного і однозначного розуміння
та реалізації, а також результати цієї діяльності.

Підвидом неофіційного тлумачення є також і судове тлумачення, яке зі свого боку поділяється на
казуальне (прецедентне), що надається судами будь-якої інстанції при розгляді конкретного
кримінального провадження та правозастосовне (напівофіційне), що міститься у роз’ясненнях ВС
(постановах ПВСУ, висновках ВС щодо застосування норми права).

застосування відповідного за формою та змістом покарання за його вчинення.

При визначенні поняття тлумачення аналізується його предмет.
З огляду на те, що текст
нормативно-правового акта виражає нормативний зміст, воля правотворця формулюється у змісті норми права, що має текстуальний вираз.
Тому кримінально-правова норма, а не текст кримінального закону, є предметом тлумачення. Текст закону про кримінальну відповідальність це засіб, за допомогою якого орган конституційного контролю України, зокрема, інтерпретує кримінально-правові норми.

До правозастосовних принципів тлумачення кримінально-правових норм відносимо законність,
верховенство права, неприпустимість зловживання правом при тлумаченні, повноту використання
способів тлумачення, обґрунтованість та зрозумілість результатів тлумачення, об’єктивність.

сказано в законі, витікає з його формулювання, а не те, чого хотів або мав на увазі законодавець. Відхід від його волі, підміна її власним розумінням, інтересами доцільності або необхідності недопустимі ні за яких обставин. Неможливо підміняти букву закону його духом, оскільки дух закону витікає саме з його букви, невіддільний від неї. Недотримання цього правила може мати своїм наслідком порушення законності й єдине розуміння законності буде втрачене.

Об'єкт злочину — це суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об'єкт злочину це суспільні відносини, взяті під охорону нормами кримінального права, на які посягнув порушник.

Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві України. Однак у статтях Кримінального кодексу найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини.