Витрати і собівартість продукції

Сентябрь 3, 2022

Главная
Алгебра
Витрати і собівартість продукції

Содержание

2. Витрати можна охарактеризувати як сукупність представлених у грошовій формі витрачань підприємства, пов’язаних з виробництвом продукції, наданням
3. Визначення витрат діяльності за вимогами НП (С) БО “Витрати”
4. Інформаційна база проведення аналітичних досліджень витрат формується за вихідною інформацією кошторисів (нормативів) витрат, за даними бухгалтерського
5. Групування витрат за класифікаційними ознаками
7. Поточні витрати пов’язані з вирішенням таких тактичних задач, як закупівля сировини та матеріалів, їх транспортування та
8. За центрами відповідальності витрати групуються відповідними кошторисами для кожного рівня управління. У зв’язку з цим витрати
9. Змінні витрати – це витрати, які змінюються в залежності від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу,
10. а – постійні витрати; б – дегресивні витрати; в – пропорційні витрати ; г – прогресивні
11. На практиці до групи постійних витрат належать також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягів
12. Впост Витрати Qбсяг виробництва Q – обсяг виробництва; Qкр – критичний обсяг випуску певної продукції; В
13. Класифікація витрат підприємства за економічними елементами
14. Матеріальні витрати. У цю групу витрат елементу включаються: вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів;
15. Структура і динаміка витрат на виробництво ЛЗ на хіміко-фармацевтичних підприємствах України Шкала оцінки статей витрат по
16. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА ВКЛЮЧАЮТЬСЯ В СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ. Собівартість продукції як економічна категорія є грошовим виразом витрат на
17. Згідно з податковим обліком собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована у
19. Витрати, які пов’язані з операційною діяльністю і не включаються до собівартості реалізованої продукції, розподіляються на адміністративні
20. ДО ВИТРАТ НА ЗБУТ НАЛЕЖАТЬ: витрати пакувальних матеріалів для готової продукції на складах; витрати на ремонт
21. МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ Під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів відображення і документування витрат і засобів
22. Позаказний метод. Об’єктом калькулювання при цьому методі є окреме виробниче замовлення. Сутність методу заключається в наступному:
23. У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання
24. Типовий перелік статей калькуляції собівартості одиниці продукції на виробничому підприємстві Сума перших дев’яти статей утворює виробничу
25. Калькуляція собівартості тіаміну хлориду (В1) 5 %, (тис. амп. Калькуляція планова Цех: ампульний
27. Зниження собівартості продукції – важлива умова підвищення ефективності виробництва. Для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити
28. Традиційно зниження поточних витрат на 1 гривню виробленої (товарної) продукції за окремими групами чинників можна визначити,
29. Перший спосіб полягає в такому: де НО, Н1 – норма витрачання матеріалу до та після впровадження
30. Знизити собівартість можна за рахунок економії заробітної плати (Ез/п), яка обчислюється у такий спосіб: - за
31. Зростання обсягу виробленої продукції сприяє відносному зменшенню умовно-постійних витрат на одиницю продукції. Економія умовно-постійних витрат (Еуп)
32. Організаційно-правовою основою формування витрат підприємства та визначення собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) є нормативні документи законодавчої
33. Основним принципом формування витрат є відповідність їх доходам. Для визначення фінансового результату порівнюють доходи звітного періоду
35. Скачать презентацию

Слайд 2

Витрати можна охарактеризувати як сукупність представлених у грошовій формі витрачань

підприємства, пов’язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт та їх реалізацією. Згідно з НП (С) БО 16 “Витрати” під витратами розуміють зменшення економічної вигоди внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу, якщо вони можуть бути достовірно оцінені. Норми національних стандартів обліку регламентують умови визначення витрат. . В умовах ринкової економіки товаровиробники зацікавлені в зниженні витрат виробництва, оскільки при інших рівних умовах (ціни, об’єму продажу) це сприяє зростанню прибутку, звідси виникає проблема не стільки у визначенні витрат, їх розподілі за об’єктами та забезпеченні мінімізації, скільки в управлінні ними в умовах конкуренції і визначення їх доцільності та досягненні необхідної прибутковості. Завдання полягає не у їх мінімізації, а в досягненні такого рівня, за яким їх визначають споживачі та які забезпечать очікуваний прибуток виробникам.

Слайд 3

Визначення витрат діяльності за вимогами
НП (С) БО “Витрати”

Слайд 4

Інформаційна база проведення аналітичних досліджень витрат формується за вихідною інформацією кошторисів

(нормативів) витрат, за даними бухгалтерського та статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних обстежень та ін. Створення ефективного аналітичного забезпечення управління витратами пов’язане з: - виготовленням конкурентоспроможної продукції; - наявністю якісної та реальної інформації щодо собівартості окремих видів продукції, виконаних робіт (послуг) та їх позицій на ринку; - можливістю використання гнучкого ціноутворення; - наданням об’єктивних даних для складання бюджету підприємства; - можливістю оцінки раціоналізації витрат за центрами їх формування та центрами відповідальності. З метою управління витратами господарського суб’єкта проводять їх класифікацію, що дає змогу визначити природу та особливості формування, розподілу витрат за визначеними об’єктами управління. Відповідно до оцінок фінансових результатів та стосовно руху грошових коштів доцільно виділити витрати операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Слайд 5

Групування витрат за класифікаційними ознаками

Слайд 6

Слайд 7

Поточні витрати пов’язані з вирішенням таких тактичних задач, як закупівля

сировини та матеріалів, їх транспортування та зберігання, обслуговування матеріально-технічної бази, утримання персоналу тощо. Довгострокові витрати пов’язані з вирішенням стратегічних задач (будівництво, реконструкція чи придбання нових виробничих приміщень; придбання нових машин, обладнання; придбання нематеріальних активів тощо). Релевантні (нерелевантні) витрати можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень. Різниця, яка утворюється внаслідок існування альтернативнх рішеннь щодо витрат називається диференційованими витратами. Управління витратами на підприємстві відбувається за місцем їх виникнення та центрами відповідальності. Для проведення аналізу раціональності витрат та контролю за їх рівнем формують бюджети витрат за калькуляційними підрозділами (виробничими, адміністративними, збутовими і ін). Облік фактичних витрат відбувається на окремих синтетичних рахунках кожного підрозділу. Фактичні витрати співставляюь з бюджетними, які коригують на обсяг діяльності визначеного центру витрат чи центру відповідальності (найчастіше вони збігаються).

Слайд 8

За центрами відповідальності витрати групуються відповідними кошторисами для кожного рівня

управління. У зв’язку з цим витрати розподіляють на контрольовані та неконтрольовані для кожного рівня відповідальності. У процесі аналізу дають оцінку дотримання бюджету витрат та активності керівника кожного рівня що до їх раціоналізації. Прямі витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть буди розраховані на її одиницю. Непрямі витрати зв’язані не з виготовленням конкретних виробів, а процесом виробництва в цілому: утримання та експлуатація будівль, споруд, машин, зарплата управлінського персоналу тощо. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, а треба розподіляти на підставі певних ознак (бази розподілу). На практиці, в основному, непрямі витрати розподіляють пропорційно заробітній платі або пропорційно собівартості коефіцієнто-машино-годин. Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для продажу. Витрати періоду не пов’язані з виробничою діяльністю і їх розглядають як витрати того періоду, коли вони були здійснені (маркетингові, дослідницькі та інші). Елементні (прості) витрати є однорідні за складом, й мають єдиний економічний зміст. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, витрати на соціальні відрахування. Комплексні витрати є різнорідні за складом. Вони охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати та інші.

Слайд 9

Змінні витрати – це витрати, які змінюються в залежності від обсягу

виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці. До них належать витрати на сировину, основні матеріали, відрядну заробітну плату, комплектуючі вироби. НЕПРОПОРЦІЙНІ ВИТРАТИ ПОДІЛЯЮТЬ НА ПРОГРЕСИВНІ ТА ДЕГРЕСИВНІ. Прогресивні витрати зростають у більшій мірі ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більше одиниці). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати. Дегресивні витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності менше одиниці). До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на інструменти тощо (Рис). Постійні витрати – це витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції. До постійних належать витрати на отримання та експлуатацію будівель та споруд, організацію виробництва, управління.

Слайд 10

а – постійні витрати; б – дегресивні витрати; в – пропорційні

витрати ; г – прогресивні витрати.
Динаміка витрат (В) залежно від обсягів виробництва (Q)

Слайд 11

На практиці до групи постійних витрат належать також витрати, які

хоч і змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, але не істотно. Такі витрати називають умовно-постійними. Умовно-постійні витрати – є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Умовно-змінні витрати – витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Розподіл витрат на постійні та змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів планових рішень (рис. 3). Основні витрати безпосередньо зв’язані зі здійсненням технологічного процесу. До них належать витрати на сировину та матеріали, паливо та енергію на технічні цілі, заробітну плату основних робочих, витрати на утримання та експлуатацію устаткування. Накладні витрати зв’язані з організацією, обслуговуванням та управління виробництва. До них належать загальногосподарські та загальновиробничі витрати. Визначальним в аналітичному забезпеченні групувань витрата за схемою “діяльність – витрати – фінансовий результат” є їх групування за економічними елементами та статтями калькуляції. Групування витрат за економічними елементами стосується лише операційної діяльності підприємств і дає змогу провести аналіз складу, структури та ефективності витрат.

Слайд 12

Впост
Витрати
Qбсяг виробництва
Q – обсяг виробництва; Qкр – критичний обсяг випуску певної

продукції; В – витрати на випуск продукції; Впост – постійні витрати; Взмін – змінні витрати;

– сумарні витрати на випуск продукції; ВР – виручка від реалізації продукції.

Слайд 13

Класифікація витрат підприємства за економічними елементами

Слайд 14

Матеріальні витрати. У цю групу витрат елементу включаються: вартість витрачених у

виробництві сировини та основних матеріалів; закуплених напівфабрикатів та комплектуючих, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари та тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів. Вартість матеріальних витрат розраховується виходячи з цін їх придбання, націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачених постачальниками і зовнішньоекономічними організаціями, вартості послуг товарних бірж (включаючи брокерські послуги), мита і митних зборів, витрат на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями, без урахування податку на додану вартість, за винятків встановлених законодавством випадків. Витрати на транспортно-заготівельні роботи, послуги, що виконуються власними силами, включаються до собівартості розгорнуто за відповідними елементами витрат (витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів тощо). Витрати на оплату праці. У склад цих витрат включаються основна та додаткова заробітна плата. Заробітна плата включає всі форми оплати штатного та позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються з джерел спеціального призначення. Відрахування на соціальні заходи. До них належать: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальні заходи, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи за діючими ставками згідно діючого законодавства. Амортизація. У склад цих витрат включається сума нарахованої амортизації основних засобів та нематеріальних активів. Інші операційні витрати включають витрати операційної діяльності, які не ввійшли у склад попередніх елементів, а саме: витрати на відрядження, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Слайд 15

Структура і динаміка витрат на виробництво ЛЗ на хіміко-фармацевтичних підприємствах України

Шкала оцінки статей витрат по економічним елементам

Шкала оцінки витрат за статтями калькуляції

Слайд 16

ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА ВКЛЮЧАЮТЬСЯ В СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ. Собівартість продукції як економічна категорія

є грошовим виразом витрат на виробництво та реалізацію продукції. СОБІВАРТІСТЬ – комплексний економічний показник, який об’єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну платню робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування. Собівартість є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. Собівартість служить базою ціни товару та її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки. У світовій практиці розрізняють наступні види собівартості: Фактична собівартість відображає реальні витрати на виробництво і реалізацію продукції в аналізованому періоді. Нормативна собівартість – це собівартість, яка визначена заздалегідь на підставі попереднього технічного та економічного аналізу всіх параметрів виробництва. Аналізуються витрати на виробництво за останні п’ять років. Коригуючи отримані дані з урахуванням удосконалення і розвитку виробництва, розраховують нормативну собівартість. Бюджетна собівартість – попередньо скалькульована собівартість, яка розраховується у рамках бюджету підприємства на найближчий фінансовий рік.

Слайд 17

Згідно з податковим обліком собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості

продукції, яка була реалізована у звітному періоді, нерозподілених загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.
ДО ВИРОБНИЧОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НАЛЕЖАТЬ:
– прямі матеріальні витрати;
– прямі витрати на оплату праці;
– інші прямі витрати (зокрема, відрахування на соціальні заходи);
– загальновиробничі витрати (зокрема, витрати на оплату праці апарату управління цехами, відрахування на соціальні заходи апарату управління, витрати на оплату службових відряджень та ін.; амортизація основних засобів виробничого призначення; витрати на удосконалення технології та організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень та ін).
До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються основна та додаткова заробітна плата робітників, які зайняті у виробництві продукції, і які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкту витрат (наприклад, відрахування на соціальні заходи).

Слайд 18

Слайд 19

Витрати, які пов’язані з операційною діяльністю і не включаються до собівартості

реалізованої продукції, розподіляються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
ДО АДМІНІСТРАТИВНИХ ВИТРАТ НАЛЕЖАТЬ:
загальніокорпоративні витрати (організаційні витрати, представницькі витрати тощо);
витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, водопостачання, охорона, каналізація);
винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, щодо оцінки майна та ін.);
витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використовування;
податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові виплати (крім податків, зборів та обов’язкових виплат, які включаються у виробничу собівартість продукції);
плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
інші витрати загальногосподарського призначення.

Слайд 20

ДО ВИТРАТ НА ЗБУТ НАЛЕЖАТЬ:
витрати пакувальних матеріалів для готової продукції

на складах;
витрати на ремонт тари;
оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торгівельним агентам та працівникам,
підрозділів, які забезпечують збут;
витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
витрати на предпродажну підготовку товарів;
витрати на відрядження працівникам, які зайняті збутом;
витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних оборотних активів, пов’язаних із збутом готової продукції;
витрати на транспортування та страхування готової продукції, транспортно-експлуатаційні та інші послуги, які пов’язані з транспортуванням продукції відповідно до умов угоди поставки;
витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування;
інші витрати, пов’язані із збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
ДО ІНШИХ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ НАЛЕЖАТЬ:
витрати на дослідження та розробки відповідно до стандарту 8 “Нематеріальні активи”;
собівартість реалізованої іноземної валюти;
собівартість реалізованих виробничих запасів;
сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування в резерв по сумнівним боргам;
втрати від операційної курсової різниці;
втрати від знецінювання запасів;
недоліки та втрати від псування цінностей;
визнані штрафи, пені, неустойки;
витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
інші витрати операційної діяльності

Слайд 21

МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів відображення

і документування витрат і засобів відображення їх в обліку по статтях витрат, які забезпечують визначення собівартості як всієї товарної продукції так і визначення її видів.
Найбільш розповсюджені методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції: простий, позаказний, попередільний та нормативний.
Невід’ємними умовами застосування цих методів є:
наявність норм витрат матеріальних та трудових затрат;
нормативів використання засобів виробництва;
кошторисів накладних витрат;
організація обліку відхилень фактичних витрат від цих норм та нормативів.
Простий (однопередільний) метод заключається в тому, що прямі та непрямі витрати враховують по встановленим статтям калькуляції на весь випуск продукції. Середньою собівартістю одиниці продукції визначають діленням всіх виробничих витрат в цілому та по кожній статті на кількість готової продукції за визначений період.( місяць, рік).
Такий порядок обліку витрат та визначення собівартість одиниці продукції застосовують в масових виробництвах, які випускають однорідну продукцію.

Слайд 22

Позаказний метод. Об’єктом калькулювання при цьому методі є окреме виробниче

замовлення. Сутність методу заключається в наступному: всі прямі витрати враховуються в розрізі установлених статей калькулювання по окремих виробничих замовленнях.
Непрямі витрати – враховуються по місцях їх виникнення, по їх призначенню та по статтях, їх включають в собівартість окремих замовлень у відповідності з установленою схемою їх розподілу.
Попередільний метод – складний облік та калькулювання на підприємствах низки обробних галузей промисловості, де сировина та матеріали, перш ніж стануть готовою продукцією, проходять послідовно декілька переділів (фаз, стадій) виробництва.
Нормативний метод – застосовується у крупносерійному та масовому виробництвах зі складною технологією виробництва, великою номенклатурою продукції.
Сутність цього методу: в основу калькуляції фактичної собівартості окремого виду продукції закладена, раніше складена калькуляція нормативної собівартості цього виду продукції по діючим нормам витрат сировини та матеріалів, трудомісткість та інші витрати.
При дотриманні цих вимог, фактична собівартість продукції, відповідає нормативній. У противному випадку, фактична собівартість визначається так: до нормативної собівартості додають (віднімають) виявлені відхилення від поточних норм, включає і змінення цих норм, на кожній стадії витрат. Це дає можливість ретельно контролювати витрати в процесі виробництва.

Слайд 23

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання –

обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо. На підприємствах, як правило, складають планові та фактичні калькуляції. Планові обчислюються за плановими нормами витрат, фактичні – за їх фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції полягає у тому, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи. Але головним об’єктом калькулювання є готові вироби. Для кожного об’єкта калькулювання виробляється калькуляційна одиниця, тобто одиниця його кількісного виробу (кількість у штуках, маса, площа, об’єм). Для фармацевтичних підприємств калькуляційною одиницею є тис. упаковок, тис. ампул, тис. флаконів, тис. туб та ін. Орієнтований типовий перелік калькуляційних статей витрат для більшості промислових підприємств має наступний вигляд.

Слайд 24

Типовий перелік статей калькуляції собівартості одиниці продукції
на виробничому підприємстві
Сума перших дев’яти

статей утворює виробничу собівартість продукції.

Слайд 25

Калькуляція собівартості тіаміну хлориду (В1) 5 %, (тис. амп.
Калькуляція планова Цех:

ампульний

Слайд 26

Слайд 27

Зниження собівартості продукції – важлива умова підвищення ефективності виробництва. Для виявлення

резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження. Під факторами зниження собівартості продукції розуміють всю сукупність рушійних сил та причин, які визначають її рівень та динаміку. У ГОСПОДАРСЬКІЙ ПРАКТИЦІ РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ФАКТОРИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ: 1. Фактори підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нових прогресивних технологій, підвищення рівня механізації та оптимізації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки та технології, що застосовуються; краще використання сировини та матеріалів. . 2.Поліпшення організації виробництва та праці, тобто вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; впровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо. . 3. Зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва. 4.Зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Слайд 28

Традиційно зниження поточних витрат на 1 гривню виробленої (товарної) продукції за

окремими групами чинників можна визначити, здійснюючи послідовно розрахунки: . 1) собівартості товарної продукції розрахункового року, обчисленої на основі фактичного рівня витрат на грошову одиницю її обсягу у базисному році; 2) сумарної економії витрат на виробництво товарної продукції під впливом дії технічних, організаційних та структурних чинників; 3) собівартості товарної продукції розрахункового року, визначеної з урахуванням загальної економії поточних витрат і зміни цін на окремі види матеріальних ресурсів; . 4) обсягу товарної продукції розрахункового року, обчисленого з урахуванням підвищення цін на виготовленні вироби; 5) абсолютного рівня поточних витрат на 1 гривню товарної продукції розрахункового року і відносного його зниження порівняно з базисним роком. Суму економії отриману в результаті дії певних факторів (Ем), як правило визначають відносно до змінних витрат. У свою чергу, економія матеріальних витрат може бути отримана внаслідок зміни норм витрачання матеріалів, а також зміни цін на матеріали. Така економія може розраховуватися двома способами.

Слайд 29

Перший спосіб полягає в такому: де НО, Н1 – норма витрачання матеріалу

до та після впровадження заходів; Ц – ціна одиниці матеріалу; ВПк.р. – обсяг випущеної продукції до кінця року з моменту впровадження заходу. Другий спосіб: де Ін – індекс витратних норм на матеріали; Іц – індекс цін на матеріали; Ум – питома вага витрат на матеріали у собівартості продукції. Індекс норм витрат матеріальних ресурсів (Ім) і індекси цін (Іц) розраховуються за формулами: де g1– обсяг виготовленої продукції у розрахунковому періоді; m0, m1 – норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції відповідно у базовому та розрахунковому періодах; p0, p1 – ціна ресурсу відповідно в базовому та розрахунковому періодах.

Слайд 30

Знизити собівартість можна за рахунок економії заробітної плати (Ез/п), яка обчислюється

у такий спосіб: - за рахунок підвищення продуктивності праці де Inm – індекс зростання продуктивності праці; Iз.n – індекс зміни заробітної плати; Узn – питома вага витрат на заробітну плату у собівартості продукції. Індекс середньої заробітної плати та індекс продуктивності праці (обчислюються для робітників, що працюють за відрядною системою оплати праці) розраховуються за формулами: де З0,31 – середня заробітна плата відповідно у базовому та розрахунковому періодах; П0, П1 – продуктивність праці робітників відповідно у базовому та розрахунковому періодах. - за рахунок зниження трудомісткості: де t0, t1– трудомісткість одиниці продукції до та після впровадження заходу; Пm.с.о, Пm.с.1 – погодинна тарифна ставка до та після впровадження заходу; Н – процент відрахувань на соціальні заходи; ВП к.р. – випуск продукції до кінця року з моменту впровадження заходу і кінця року.

Слайд 31

Зростання обсягу виробленої продукції сприяє відносному зменшенню умовно-постійних витрат на одиницю

продукції. Економія умовно-постійних витрат (Еуп) визначається за формулою: де Iуn– індекс зміни умовно-постійних витрат; Iвn – індекс зростання обсягу випущеної продукції; Ууn – питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції. Для обчислення впливу структурних змін в асортименті продукції на зміну витрат, що відносяться на собівартість (Сстр), застосовується формула: де Со – собівартість товарної продукції в базовому періоді; Сi0 – собівартість одиниці і-го виду продукції в базовому періоді; Аі – кількість і-ї продукції в розрахунковому періоді. Вплив зміни якості сировини (збільшення чи зменшення частки корисного компоненту) (Ся) визначається за формулою: де Кя – коефіцієнт якості сировини, який визначається співвідношенням частки корисного компоненту розрахункового та базового періодів.

Слайд 32

Організаційно-правовою основою формування витрат підприємства та визначення собівартості продукції (товарів, робіт,

послуг) є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави, зокрема: “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про оплату праці”, “Про відпустки”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами”. Водночас, кожний господарюючий суб’єкт визначає власні правила економічної політики в сфері формування витрат через систему внутрішніх документів. Важливе місце у сфері формування витрат підприємства належить бухгалтерському обліку. Суттєвість Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” полягає в тому, що він надає права підприємству самостійно: – визначати облікову політику підприємства; – обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології оброки облікових даних; – розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначати права працівників на підписанні бухгалтерських документів; – затверджувати правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; – виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені структурні підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік витрат.

Слайд 33

Основним принципом формування витрат є відповідність їх доходам. Для визначення фінансового

результату порівнюють доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Витрати підприємства формуються в процесі використання ресурсів при здійснення певної його діяльності. Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є розподіл їх на операційні, фінансові, інвестиційні та надзвичайні витрати, а також податок на прибуток і дивіденди. У процесі господарської діяльності формуються витрати підприємства в цілому та його структурних підрозділів. Витрати підприємства в цілому визначаються як сума зменшення вартості активів або зменшення власного капіталу (збиток). Джерелом покриття витрат підприємства є його доходи, які збільшують вартість активів на суму витрат, здійснених для отримання цих доходів, і суму одержаного чистого прибутку. Витрати структурного підрозділу – це вартість ресурсів, використаних в технологічному процесі, яка складає виробничу собівартість створеної в структурному підрозділі продукції (робіт, послуг). У виробничих структурних підрозділах, які за технологічним процесом безпосередньо приймають участь у створенні об’єкта підприємницької діяльності (продукції, робіт, послуг), вартість використаних ресурсів формує виробничу собівартість, тобто ресурси перетворюються в об’єкти підприємницької діяльності. .