Епідеміологічне значення грунту

грунтової сапрофітної мікрофлори, збудники інфекційних захворювань можуть досить тривалий час зберігати життєздатність, вірулентність і патогенність. Так, у грунті, особливо в її глибоких шарах, сальмонели черевного тифу можуть виживати до 400 діб. Протягом цього часу вони можуть забруднювати підземні джерела водопостачання і заражати людей. Досить тривалий час у грунті можуть зберігатися не тільки патогенні мікроорганізми, а й віруси. Особливо довго (20-25 років) у грунті зберігаються спори анаеробних мікроорганізмів, які постійно зустрічаються в грунті населених місць. До них відносяться збудники правця, газової гангрени, ботулізму, сибірської виразки. Тривале перебування в грунті зазначених патогенних мікроорганізмів і їх спор є причиною виникнення відповідних інфекційних захворювань при попаданні в рану людини забрудненого грунту, вживанні забруднених харчових продуктів.

 

і зооантропонозних інфекцій. Серед антропонозних - кишкові інфекції бактеріальної природи (черевний тиф, паратифи А і Б, бактеріальна та амебна дизентерія, холера, сальмонели-зи, ешеріхіоз),вірусної етіології (гепатит А, ентеровірусні інфекції - поліомієліт, Коксакі, ECHO) і протозойні природи (амебіаз, лямбліоз). До зооантропонозов, які можуть поширюватися через грунт, відносяться: лептоспіроз, зокрема безжовтяничну форма, водна лихоманка,інфекційна жовтяниця, або хвороба Васильєва-Вейля, бруцельоз, туляремія, сибірська виразка. Через грунт можуть передаватися також мікобактерії туберкульозу. Особливо велика роль грунту в передачі глистових інвазій (аскаридозу, тріхо-цефаллеза, дифиллоботриоза,анкилостомидоза, стронгілоїдозу). Для зазначених інфекцій та інвазій характерний фекально-оральний механізм передачі, який для кишкових інфекцій є ведучим, а для інших-одним з можливих.

чергуванням трьох фаз: виділення збудника з організму в грунт; перебування збудника в грунті; впровадження збудника в видово-детермінований організм біологічного господаря і зводиться до наступного. Патогенні мікроорганізми або яйця геогельмінтів з екскрементами хворої людини або носія інфекції або ж хворої тварини (при зооантропонозних інфекцій) потрапляють в грунт, в якій якийсь час зберігають життєздатність,патогенні та вірулентні властивості. Перебуваючи в грунті, збудники інфекційних захворювань можуть потрапити в воду підземних і поверхневих джерел, а звідти в питну воду, з якої потрапляють в організм людини. Крім того, з грунту збудники можуть потрапити на овочі,ягоди і фрукти, на руки. Їх поширюють також гризуни, мухи та інші комахи.

чином за рахунок сапрофітних грунтових мікроорганізмів. Проникнення необхідних для існування живильних речовин в мікробну клітину відбуваєтьсяза рахунок осмотичного всмоктування через дрібні пори в клітинній стінці і цитоплазматичної мембрани. Пори настільки маленькі, що складні молекули білків, жирів і вуглеводів через них не проникають. Лише у разі розщеплення складних речовин до більш простих молекул(Амінокислот, моносахаридів, жирних кислот) поживні речовини можуть надійти в мікробну клітину. Для здійснення такого способу харчування в процесі еволюції у мікроорганізмів виробилася здатність виділяти в навколишнє середовище гідролітичні ферменти, якіготують містяться в ній складні речовини до засвоєння мікробною клітиною. Всі ферменти мікроорганізмів за місцем їх дії під-розділяють на дві групи: екзоферменти, що діють поза клітини, і ендофер-менти, що діють всередині клітини. Екзоферменти беруть участь впідготовці поживних речовин до вступу їх у клітку, а ендоферменти сприяють їх засвоєнню. Характер дії ферментів різний. Естерази (ліпази), розщеплюють жири, зустрічаються в багатьох цвілевих грибах і бактеріях. Протеази, що розщеплюють білкові молекули,виділяються багатьма гнильними бактеріями і т.д.