Ангіни. Дифтерія. Інфекційний мононуклеоз

Август 1, 2022

Главная
Медицина
Ангіни. Дифтерія. Інфекційний мононуклеоз

Содержание

2. ДИФТЕРІЯ (Diphtheria) (А36)
3. ДИФТЕРІЯ (DIPHTHERIA)(А36) Дифтерія – гостре інфекційне захворювання з групи інфекцій дихальних шляхів, що викликається дифтерійною паличкою,
4. Згадки про дифтерію зустрічаються з часів Гіппократа. Перший вірогідний опис належить греку Аретею, що спостерігав в
5. Етіологія Збудник – Соrynеbacterium diphtheriae, або дифтерійна паличка Леффлера (BL). Виділяють 3 культурально-біохімічні типи С. diphtheriae
6. Епідеміологія Джерело інфекції – хворий на дифтерію, реконвалесцент-носій або здоровий носій токсигенних штамів збудника. Хворий заразний
7. Передача здійснюється головним чином повітряно-краплинним шляхом з розвитком дифтерії ротогорла. Зрідка чинниками передачі служать забруднені руки,
8. Клініка Тривалість інкубаційного періоду – від 2 до 10 днів. Клінічні прояви дифтерії різноманітні. Згідно класифікації
9. До типових форм відноситься плівчаста дифтерія. Вона починається з підвищення температури тіла, явищ інтоксикації (нездужання, головний
13. Гіпертоксична дифтерія ротогорла може розвинутися з локалізованої або поширеної форми у хворих, які не одержували лікування,
16. Для гіпертоксичної дифтерії характерні блідість шкірних покривів, ціаноз губ, зниження артеріального тиску, тахікардія. Виявляється тенденція до
18. Дифтерія гортані виникає як первинна форма або унаслідок розповсюдження процесу із ротогорла або носа. В перші
20. Діагностика Діагностика дифтерії базується на епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. З метою ранньої діагностики дифтерії хворого
22. Диф. діагностика Ангіна, в т.ч. Венсана-Сімановського Паратонзилярний абсцес Інфекційний мононуклеоз Герпетична ангіна Скарлатина Грибкове ураження Ангінно-бубонна
23. Паратонзіллярний абсцес відрізняється від дифтерії однобічністю ураження, сильним болем в горлі, неможливістю ковтання їжі і навіть
24. При інфекційному мононуклеозі початок хвороби поступовий, наліт з мигдалин легко знімається, збільшуються лімфовузли різних груп, особливо
28. У разі скарлатини зів «палаючий», нашарування легко знімаються язик «малиновий», гіперемія обличчя з блідим носогубним трикутником
29. Ангіна Симановського-Плаута-Венсана характеризується помірним підвищенням температури тіла, незначними явищами інтоксикації незначним болем при ковтанні, частіше одностороннім
30. Ускладнення ДВЗ-синдром Інфекційно-токсичний шок Міокардит (ранній, пізній) Полірадикулоневрит (ранній, пізній) Нефрозонефрит
31. Профілактика і заходи в осередку Основу профілактики дифтерії складає активна імунізація, яку проводять в плановому порядку
32. В епідемічному осередку раціонально організувати перевірку стану імунітету. Використання РНГА дозволяє виявити неімунних до дифтерії осіб
33. В епідемічному осередку проводять раннє виявлення, ізоляцію і госпіталізацію хворого, пошук бактеріоносіїв. У всіх хворих на
35. Скачать презентацию

Слайд 2

ДИФТЕРІЯ
(Diphtheria) (А36)

Слайд 3

ДИФТЕРІЯ (DIPHTHERIA)(А36)
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання з групи інфекцій дихальних шляхів,

що викликається дифтерійною паличкою, характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок ротогорла, носа, гортані і токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем, нирок.

Слайд 4

Згадки про дифтерію зустрічаються з часів Гіппократа. Перший вірогідний опис належить

греку Аретею, що спостерігав в I ст.. н.е. епідемію дифтерії в Єгипті і Сірії – «єгипетська», або «сірійська» виразка.
Крупні епідемії дифтерії спостерігалися в 16-17-му століттях в Іспанії і Італії, в 18-19-у – в Англії, Австрії, Німеччині і ін. країнах Європи.
1826 р. Вперше як окрема нозологічна одиниця дифтерія описана П. Бретонно.
1883-1884 рр. Збудник відкритий Т. Клебсом і Ф. Леффлером
1888р. Е. Берингом і Е. Ру одержана протидифтерійна сироватка, що дозволила понизити летальність від цього захворювання, за що автори в 1902 р. були удостоєні Нобелівській премії.
1913 р. Шик запропонував внутрішньошкірну пробудлявиявленняосіб,чутливих до дифтерії.
1923 р. Г. Рамон одержав дифтерійний анатоксин і запропонував імунізацію для активної профілактики хвороби.

Слайд 5

Етіологія
Збудник – Соrynеbacterium diphtheriae, або дифтерійна паличка Леффлера (BL).

Виділяють 3 культурально-біохімічні типи С. diphtheriae – mitis, gravis, intermedius.
Утворює сильний екзотоксин, синтез якого детермінований геном tox+, локалізованим в ДНК лизогенного фага.Склад токсину:дермонекротоксин, гемолізин, нейрамінідаза, гіалуронідаза.

Існують токсигенні і нетоксигенні штами коринебактерій, ступінь токсигенності різних штамів може коливатися.
Збудники стійкі до низьких температур, тривало зберігаються на поверхні сухих предметів, чутливі до високої температури і дезінфікуючих засобів (гинуть за 1-2 хв, при кип'ятінні – миттєво).

Слайд 6

Епідеміологія
Джерело інфекції – хворий на дифтерію, реконвалесцент-носій або здоровий носій

токсигенних штамів збудника. Хворий заразний з останнього дня інкубації до повної санації організму. Число носіїв в сотні раз перевищує число хворих на дифтерію; в осередках дифтерії кількість носіїв може досягати 10 % і більше від числа здорових осіб.
Носійство може бути транзиторним, коли збудник виділяється в зовнішнє середовище протягом 1-7 днів, короткочасним – 7-15 днів, середньої тривалості і затяжним (більше одного місяця). Спостерігається також більш тривале носійство коринебактерий дифтерії у осіб з хронічними інфекціями верхніх дихальних шляхів і при хронічному тонзиліті.

Слайд 7

Передача здійснюється головним чином повітряно-краплинним шляхом з розвитком дифтерії ротогорла. Зрідка

чинниками передачі служать забруднені руки, побутові речі, білизна. В таких випадках виникають екстрабукальні форми. Не виключений харчовий шлях передачі при інфікуванні продуктів (молоко, крем і ін.).
Сприйнятливість до дифтерії висока. Оскільки проводиться планова імунізація дітей дошкільного віку, хворіють переважно дорослі (80 %) і діти старшого віку, не щеплені або неправильно щеплені проти дифтерії. Новонароджені і діти 1-го року життя хворіють рідко, оскільки мають природжений пасивний імунітет. Захворюваність має спорадичний характер, останнім часом спостерігалось епідемічне її розповсюдження на території країн СНД. Після хвороби імунітет нестійкий.
Сезонні підйоми припадають на осінньо-зимовий період.

Слайд 8

Клініка
Тривалість інкубаційного періоду – від 2 до 10 днів.

Клінічні прояви дифтерії різноманітні. Згідно класифікації ВООЗ, виділяють такі форми дифтерії:
дифтерія мигдаликів;
назофарингеальна (назофарингіт, фарингіт);
дифтерія передніх відділів носа;
ларингеальна (ларингіт, ларинготрахеїт);
дифтерія інших локалізацій;
дифтерія некласифікована.
За тяжкістю –легка, середньої тяжкості, тяжка, гіпертоксична, геморагічна.
За поширеністю – локалізована, поширена, комбінована.
За місцевими проявами – катаральна, острівкові, плівчаста.
За ускладненнями – ускладнена, не ускладнена.

Слайд 9

До типових форм відноситься плівчаста дифтерія. Вона починається з підвищення температури

тіла, явищ інтоксикації (нездужання, головний біль, слабкість). Біль в горлі незначний.
При огляді виявляють застійну неяскраву гіперемію ротогорла, збільшені набряклі мигдалики, на їх поверхні помітні суцільні щільні білі з перламутровим відтінком фібринозні нальоти. Останні мають такі властивості: часто виходять за межі мигдаликів, розповсюджуються на дужки, язичок, м'яке піднебіння; знімаються шпателем з великим зусиллям, при цьому слизова оболонка кровоточить; через 15-20 хв після змазування 2 % розчином телуриту калію плівка чорніє. Регіонарні лімфовузли збільшені, помірно болючі.

Слайд 10

Слайд 11

Слайд 12

Слайд 13

Гіпертоксична дифтерія ротогорла може розвинутися з локалізованої або поширеної форми у

хворих, які не одержували лікування, але частіше вона виникає відразу . Для неї характерний бурхливий початок з високою температурою (до 39-40 °С), виражена загальна інтоксикація (слабкість, адинамія, повторна блювота, нерідко біль в животі). В зіві – картина плівчастої дифтерії, специфічний солодкувато-гнильний запах з рота, характерний набряк: може бути він однобічний – в ротогорлі і навкруги регіонарних лімфовузлів (згладжування шийної складки), при токсикозі І ступеня набряк клітковини доходить до середини шиї, при II ступені – до ключиці, при III ступені – спускається нижче за ключицю. Набряк підшкірної клітковини пухкий, безболісний, без зміни кольору шкіри.

Слайд 14

Слайд 15

Слайд 16

Для гіпертоксичної дифтерії характерні блідість шкірних покривів, ціаноз губ, зниження артеріального

тиску, тахікардія. Виявляється тенденція до зниження температури тіла при посиленні симптомів загального токсикозу. При гіпертоксичній формі виникають розлади свідомості і судоми, при геморагічній – геморагічний синдром/численні крововиливи на шкірі,підшкірної клітковини,просякування нашарувань/.
Важкий токсикоз може бути також при поширеній і комбінованій формах дифтерії, які не супроводжуються набряком підшкірної клітковини шиї, тому останній не можна вважати єдиним і обов'язковим критерієм тяжкості хвороби.
Оцінка тяжкості дифтерії повинна бути обгрунтована комплексом суб'єктивних і об'єктивних проявів загальної інтоксикації (токсикоз І, ІІ або ІІІ ступеня, розвиток інфекційно-токсичного шоку), а також наявністю ускладнень.

Слайд 17

Слайд 18

Дифтерія гортані виникає як первинна форма або унаслідок розповсюдження процесу

із ротогорла або носа. В перші 1-2 дні – «гавкаючий» кашель, сиплий голос, слабка інтоксикація з субфебрильной температурою. На цьому фоні з'являються симптоми дифтерійного крупу, які можуть швидко наростати. Виділяють 3 ступені стенозу гортані:
І (катаральна) –- утруднений вдих, втягування міжреберних проміжків, грубий гавкаючий кашель (триває 2-4 діб), сиплість голосу;
II (стенотична) – галасливе дихання, інспіраторна задишка з подовженим вдихом, що чутне на відстані, участь в диханні допоміжних м'язів, афонія;
III (асфіктична) – зростаюча киснева недостатність, ціаноз, холодний піт, судоми, парадоксальний пульс.

Слайд 19

Слайд 20

Діагностика
Діагностика дифтерії базується на епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. З

метою ранньої діагностики дифтерії хворого на ангіну з патологічними нашаруваннями на мигдаликах лікар оглядає вдома не менше 3 днів підряд.
Лабораторна діагностика
Бактеріоскопія мазків, забарвлених за Нейссером (типове розташування паличок і зерна волютина)
Бактеріологічний– посів на сироваткове середовище чи телуритовий кров”яний агар і визначення токсигенності
Серологічний– РНГА
Підтвердження діагнозу – виявлення в мазках із зіву або носа дифтерійної палички, особливо токсигенних штамів. Забирати мазок слід на межі нальоту і здорової тканини, не раніше ніж через 2 години після їди, бажано до початку лікування; перед процедурою не можна полоскати горло антисептичними засобами.

Слайд 21

Слайд 22

Диф. діагностика
Ангіна, в т.ч. Венсана-Сімановського
Паратонзилярний абсцес
Інфекційний мононуклеоз
Герпетична ангіна
Скарлатина
Грибкове ураження
Ангінно-бубонна форма туляремії
Епідемічний

паротит
ГРВІ
Сифіліс
Гематологічні захворювання

Слайд 23

Паратонзіллярний абсцес відрізняється від дифтерії
однобічністю ураження,
сильним болем в горлі,
неможливістю

ковтання їжі і навіть слини,
наявністю тризму жувальних м'язів,
утрудненням при відкритті рота,
неприємним запахом з рота,
характерна флюктуація.
Ангіна Симановського-Плаута-Венсана характеризується
помірним підвищенням температури тіла,
незначними явищами інтоксикації
незначним болем при ковтанні,
частіше одностороннім ураженням мигдаликів
утворенням глибокої виразки з нерівними краями, дно якої покрито брудним зеленувато-сірим нальотом;
плівки легко знімаються
лімфатичні вузли збільшені на боці ураження
набряку шиї не буває.

Слайд 24

При інфекційному мононуклеозі
початок хвороби поступовий,
наліт з мигдалин легко знімається,

збільшуються лімфовузли різних груп, особливо шийні і потиличні,
спостерігається гепатолієнальний синдром;
в крові виявляють атипові мононуклеари.

Слайд 25

Слайд 26

Слайд 27

Слайд 28

У разі скарлатини
зів «палаючий»,
нашарування легко знімаються
язик «малиновий»,
гіперемія

обличчя з блідим носогубним трикутником
дрібнокрапковий висип на тілі
Дифтерію може нагадувати ангінно-бубонна форма туляремії, проте для неї типове
одностороннє ураження мигдаликів, наліт за їх межі не виходить,
значно збільшені регіонарні (шийні, привушні, підщелепні) лімфовузли
гіперемія шкіри, слизових
брадикардія

Слайд 29

Ангіна Симановського-Плаута-Венсана характеризується
помірним підвищенням температури тіла,
незначними явищами інтоксикації
незначним болем

при ковтанні,
частіше одностороннім ураженням мигдаликів
утворенням глибокої виразки з нерівними краями, дно якої покрито брудним зеленувато-сірим нальотом;
плівки легко знімаються
лімфатичні вузли збільшені на боці ураження
набряку шиї не буває.

Слайд 30

Ускладнення
ДВЗ-синдром
Інфекційно-токсичний шок
Міокардит (ранній, пізній)
Полірадикулоневрит (ранній, пізній)
Нефрозонефрит

Слайд 31

Профілактика і заходи в осередку
Основу профілактики дифтерії складає активна

імунізація, яку проводять
в плановому порядку всім дітям (відповідно Календарю щеплень вакцинація в 3, 4, 5 міс вакциною АКДП) і далі
дорослим через кожні 10 років вакциною АДП-М.
У зв'язку з епідеміологічним неблагополуччям скорочений перелік абсолютних протипоказань до проведення вакцинації

Слайд 32

В епідемічному осередку раціонально організувати перевірку стану імунітету.
Використання РНГА

дозволяє виявити неімунних до дифтерії осіб протягом декількох годин.
За цими особами необхідно встановити медичний нагляд з метою раннього виявлення у них клінічних симптомів дифтерії.
Контактних, які мають титр протидифтерійних антитіл нижче за захисний, слід імунізувати одноразово, а серонегативних – дворазово (з інтервалом 30 днів) анатоксином з подальшою ревакцинацією через 6 міс.
За наявності протипоказань до імунізації доцільні превентивна санація антибіотиками, вилучення з осередку і нагляд.

Слайд 33

В епідемічному осередку проводять
раннє виявлення,
ізоляцію і госпіталізацію хворого,
пошук

бактеріоносіїв.
У всіх хворих на ангіну обов'язково беруть мазки із ротогорла і носа на дифтерійну паличку. Госпіталізувати слід не тільки хворих з явною дифтерією, але і підозрілих.
В осередку дифтерії будь-яку ангіну (навіть без бактеріологічного підтвердження) треба розцінювати як дифтерію.
Хворі ГРВІ підлягають обов'язковому обстеженню на наявність дифтерійної палички і за умови її виявлення діагностується дифтерія.
В СЕС подають екстрене сповіщення.
За контактними здійснюють медичний нагляд протягом 7 днів. Воно передбачає щоденний огляд, термометрію, однократне бактеріологічне дослідження на дифтерійне носійство. До отримання результатів декретовані групи підлягають карантину. В дитячих установах медичний огляд дітей і персоналу здійснює ЛОР щодня.

Ангіни. Дифтерія. Інфекційний мононуклеоз

Содержание

ДИФТЕРІЯ(Diphtheria) (А36)

ДИФТЕРІЯ (DIPHTHERIA)(А36)Дифтерія – гостре інфекційне захворювання з групи інфекцій дихальних шляхів,

Згадки про дифтерію зустрічаються з часів Гіппократа. Перший вірогідний опис належить

Етіологія Збудник – Соrynеbacterium diphtheriae, або дифтерійна паличка Леффлера (BL).

Епідеміологія Джерело інфекції – хворий на дифтерію, реконвалесцент-носій або здоровий носій

Передача здійснюється головним чином повітряно-краплинним шляхом з розвитком дифтерії ротогорла. Зрідка

Клініка Тривалість інкубаційного періоду – від 2 до 10 днів.

До типових форм відноситься плівчаста дифтерія. Вона починається з підвищення температури

Гіпертоксична дифтерія ротогорла може розвинутися з локалізованої або поширеної форми у

Для гіпертоксичної дифтерії характерні блідість шкірних покривів, ціаноз губ, зниження артеріального

Дифтерія гортані виникає як первинна форма або унаслідок розповсюдження процесу

Діагностика Діагностика дифтерії базується на епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. З

Паратонзіллярний абсцес відрізняється від дифтерії однобічністю ураження,сильним болем в горлі, неможливістю

При інфекційному мононуклеозі початок хвороби поступовий, наліт з мигдалин легко знімається,

У разі скарлатини зів «палаючий», нашарування легко знімаються язик «малиновий», гіперемія

Ангіна Симановського-Плаута-Венсана характеризується помірним підвищенням температури тіла, незначними явищами інтоксикаціїнезначним болем

УскладненняДВЗ-синдромІнфекційно-токсичний шокМіокардит (ранній, пізній)Полірадикулоневрит (ранній, пізній)Нефрозонефрит

Профілактика і заходи в осередку Основу профілактики дифтерії складає активна

В епідемічному осередку раціонально організувати перевірку стану імунітету. Використання РНГА

В епідемічному осередку проводять раннє виявлення, ізоляцію і госпіталізацію хворого, пошук

Похожие презентации