Содержание
- 2. Пухлини нирок: У структурі онкологічних зах-ворювань пухлини нирок зай-мають близько 2—3 %. Здебільшого це злоякісні пухлини.
- 3. В Україні прийнято таку класифікацію пухлин нирок: /. Пухлини ниркової паренхіми. A. Доброякісні: аденома, ліпома, фіброма,
- 4. Фіброма — пухлина, розміщена на поверхні нирки або в її мозковому шарі. Розміри фіброми звичайно невеликі,
- 5. Етіологія: Причини виникнення пухлини нирки вивчені ще недостатньо. Панує думка про поліетіологічність цього захворювання. Однією з
- 6. Патологічна анатомія. Злоякісні пухлини нирки звичайно мають круглу або овальну форму, м'якоеластичну консистенцію, розміри їх коливаються
- 7. Регіонарні лімфатичні вузли: До регіонарних належать: лімфатичні вузли воріт нирки; парааортальні; паракавальні. Категорія N не залежить
- 8. КЛАСИФІКАЦІЯ РАКУ НИРКИ (код МКХ-10 С64) за системою TNM-6 (2002). Т – категорія: Т — первинна
- 9. N — регіонарні лімфатичні вузли: NX — недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів. N0
- 10. M — віддалені метастази: MX— недостатньо даних для визначення віддалених метастазів, МО — віддалені метастази не
- 13. Клініка. Для раку нирки характерні: - загальні симптоми; - місцеві симптоми; - симптоми, пов'язані з віддаленими
- 14. До місцевих симптомів належать: гематурія, біль, наявність пухлини, яка промацується. Гематурія спостерігається у 2/3 хворих і
- 15. Діагностика. Комплекс загальних та місцевих клінічних симптомів. На ранніх стадіях розвитку спостерігаються лише деякі симптоми, серед
- 16. До рентгенологічних досліджень належать оглядова рентгенографія, екскреторна урографія та ретро-градна пієлографія, артеріо- та венографія. Оглядова рентгенографія
- 17. Диференціальна діагностика з: Солітарною кістою; Полікістозом; Гідронефрозом; Абсцесом; Туберкульозом; Заочеревинними пухлинами. Для диференціації пухлин і кіст
- 18. Лікування: Основним методом радикального лікування є хірургічний. Операція полягає в нефректомії. Показання до хірургічного лікуван-ня розширюються.
- 19. До цитостатиків пухлини нирок мало-чутливі. Відносно кращий ефект досягається при хіміотерапії комбінацією доксорубіцину, блеоміцину та вінбластину.
- 20. Нефробластома (пухлина Вільмса) Одне з найпоширеніших пухлинних захворювань у дітей. Епідеміологія. У структурі онкологічної захворюваності серед
- 21. Патологічна анатомія. Для нефробластоми характерні виражений поліморфізм, чергування елементів сполучно-тканинного та епітеліального походжень. При патоморфологічному дослідженні
- 22. Клініка. Початкові стадії нефробластоми супроводяться кволістю, втратою апетиту і маси тіла. Найчастіше пухлину виявляють батьки під
- 23. Класифікація: I стадія — пухлина інкапсульована, що піддається хірургічному видаленню. II стадія — поширення пухлинного процесу
- 24. Лікування. Нефробластома лікується комплексно, з використанням хірургічних, променевих і цитостатичних впливів. Хірургічне лікування полягає в нефр-ектомії.
- 25. Пухлини ниркової миски та сечоводу Епідеміологія. Пухлини ниркової миски та сечоводу становлять лише 5—10 % пухлинних
- 26. Патологічна анатомія. У сечоводі розвиваються такі види пухлин: - папілома; - папілярний рак; - плоскоклітинний рак.
- 27. КЛАСИФІКАЦІЯ РАКУ НИРКОВОЇ МИСКИ ТА СЕЧОВОДУ (код МКХ-10 С65, С66) за системою TNM-6 (2002) Т —
- 28. N — регіонарні лімфатичні вузли NX — недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів. N0
- 29. М — віддалені метастази MX— недостатньо даних для визначення віддалених метастазів. МО — віддалені метастази не
- 31. Клініка. Основні симптоми раку ниркової миски та сечоводу — це гематурія і тупий біль. Гематурія з'являється
- 32. Діагностика. Найпростішим методом обстеження є аналіз сечі. Розвиток пухлини супроводиться появою мікро- і макрогематурії, лейкоцитурією. Мікроскопія
- 33. Лікування. Пухлини миски та сечоводу радіорези-стентні, слабко піддаються цитостатичним впливам. Основний метод лікування — хірургічний. Пухлини
- 34. ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ СЕЧОВОГО МІХУРА Епідеміологія. У структурі онкологічних захворювань на пухлини сечового міхура припадає близько 4
- 35. Етіологія. Найпоширенішою причиною виникнення раку сечового міхура є хімічні канцерогени. До них зараховують аміно-сполуки ароматичного ряду,
- 36. Передрак та фактори ризику. До передракових захворювань відносять: - доброякісні пухлини, зокрема папілому. Серед факторів ризику
- 37. Патологічна анатомія. Гістологічно 90—95 % випадків раку сечового міхура є перехідноклітинними карциномами, ще 3—5% — плоскоклітинними,
- 38. Макропрепарати відалених сечових міхурів, які уражені інвазивним раком.
- 39. Регіонарні лімфатичні вузли. До регіонарних належать лімфа-тичні вузли малого таза, розміщені нижче від біфуркації загальних клубових
- 41. КЛАСИФІКАЦІЯ РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА (код МКХ-10 С67) за системою TNM-6 (2002) ТХ — недостатньо даних для
- 42. N — регірнарні лімфатичні вузли NX — недостатньо даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів. N0
- 43. М — віддалені метастази MX— недостатньо даних для визна-чення віддалених метастазів. М0 — віддалені метастази не
- 46. Клініка. У клініці раку сечового міхура домінують два симптоми — гематурія та дизурія. Гематурія, тобто виділення
- 47. Діагностика.
- 48. Лікування. Хірургічні методи: - електрокоагуляція; - трансуретральна резекція; - цистектомія з уретеросигмоанаста-мозом, або пластикою сечового міхура.
- 49. Найважливішим фактором, що впливає на вибір методу лікування і його завдань, є відсутність або наявність ураження
- 50. При проростанні в м'язовий шар є високий ризик наявності віддалених метастазів уже в момент виявлення пухлини,
- 51. Прогноз. Найчастіше несприятливий. П'ятирічне виживання становить 36 %, десятирічне — 20 %. При оптимальному сучасному лікуванні
- 53. Скачать презентацию